територіальний принцип комплектування армії призовним складом і контрактниками.

2.2.4 Чинники соціогуманітарного характеру

До чинників соціогуманітарного характеру, що впливають на ідентифікацію осіб і груп відносять, як правило, насамперед, загальнозрозумілу (так звану літературну, еталонну) мову, єдині міри часу і про-стору, ідеальні моделі бажаного, ідеологію тощо. Однак, жодна ідеологія не стане дієвою доти, допоки не буде створений її образний, знаковий аналог. Адже, як зазначалося, ідентичність має потужну емоційну складову, тому адекватними засобами її формування є ті, що здатні впливати насамперед на емоційну сферу особи або групи, спрямовані на формування відчуття єдності, належності до спільноти.

Тому чинниками формування спільної ідентич-ності є насамперед історико-культурні та соціальні міфи, герої, образи, знаки (постаті, гасла), свята, тобто явища, в основі яких полягає власне художній образ, здатний впливати естетично (чуттєво) та викликати багатопланові асоціації і почуття.

В сучасному культурному, інформаційному, освітньому просторах такого характеру явища, які б мали об’єднавчий зміст, фактично, відсутні. *

Історико-культурний міф. Історія регіо-нів України була настільки різною (і в цивілі-заційному сенсі, і з огляду на події, коли ), що спроби апеляції до спільної долі, історичних постатей, героїв, повертає з минулого скоріше минулі суперечності та взаємні образи (напри-клад, герої Другої світової війни чи вороги в ній). Історичне примирення в Україні поки що не сталося. *

Національна ідея (позитивний міф про країну). Такий міф може бути створений лише на основі цілком раціонально сконструйованої моделі бажаного майбутнього, власне, згадуваної вище стратегії, курсу розвитку країни. Проте, як зазна-чалося, такої стратегії немає. Навпаки, тема вибору курсу протягом 2004-2006рр. активно експлуатувалася політичними силами з електо-ральною метою, що лише поглибило міжрегіо-нальний конфлікт навколо цієї теми. *

Свята (знакові дати, календар). За даними спеціальних соціологічних досліджень, які Центр Разумкова проводить протягом останніх років, фактично, жодне з державних, релігійних та інших свят з різних причин не сприймається як свято більшістю громадян. Так, лише 20,1% громадян засвідчили, що для них День Неза-лежності України дійсно велике свято; натомість 40% – вважають його “звичайним офіційним” святом; 30% – не святом, а звичайним вихідним; 6,8% повідомили, що для них це не свято і вони вважають, що цей день не повинен бути вихід-ним. За результатами дослідження, проведеного в липні 2006р. Опитано понад 2000 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

З іншого боку, відзначання однієї і тієї самої дати може мати цілком протилежний смисл (День Пере-моги – День скорботи). Як це не парадоксально, але й Новий рік здатен викликати суперечності, оскільки жителі Заходу і Центру зустрічають його за київ-ським часом, Півдня і Сходу – переважно за москов-ським. *

Загальнозрозуміла еталонна мова. Як зазна-чалося вище, українська мова цілком здатна виконувати роль мови міжнаціонального спіл-кування, оскільки нею достатньою мірою воло-діють абсолютна більшість громадян країни. Водночас, існує ризик поставити під сумнів її здатність виконувати роль еталонної, оскільки протягом років незалежності фактично безпе-рервно і некероване відбувається реформування української мови і правопису.

ВИСНОВКИ

1. У кінцевому підсумку, наведені вище кілька констатацій спричиняють серйозні наслідки: непо-вноту і фрагментарність загальнонаціонального інформаційного та головне – освітнього просто-рів; суперечливість, іноді нетолерантність їх напо-внення, змісту і смислів; відсутність уніфікованих, виважених, об’єктивних і толерантних шкільних підручників з гуманітарних дисциплін, насампе-ред – історії України, історії культури України, етики; відсутність дійсно масової якісної культури, здатної перетворити суху тезу про пріоритетність європейського вибору в “українську мрію”. Але без національного примирення, без вибору чіткого курсу розвитку країни і його неухильного дотримання культура, освіта, мистецтво, засоби масової інформації не створять міфу, образу, сим-волу, гасла.

2. Для визначення курсу і забезпечення його реа-лістичності, результативності і стійкості необхід-ною є підтримка громадян, отже – збіг їх прагнень з пропозиціями влади. З даних, наведених в таблиці 2.12 “Якою мірою наступні заходи...?”, видно, що най-вище громадяни оцінили дієвість у подоланні між-регіонального розколу в Україні, по-перше, забез-печення стійкого соціально-економічного розвитку країни та вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів, по-друге, забезпечення у країні верховенства права, розвитку демократії, захисту прав людини, по-третє – створення загальнонаціо-нального інформаційного простору.

3. Спільна ідентичність громадян України, українська громадянська нація може бути сфор-мована винятково на основі прагнень, власти-вих жителям усіх регіонів. У всіх регіонах домінує бажання гордитися країною суспільного добробуту та високого рівня економічного розвитку, домінує бачення майбутньої України як високорозвиненої демократичної, впливової європейської держави, унітарної держави. Отже, попри відмінності, супер-ечності, стереотипи і політичні спекуляції навколо них, громадяни України зберігають ті спільні праг-нення, які можуть стати основою і їх спільної іден-тичності, і соціальної мобілізації заради здійснення цих прагнень.

Додаток

Табл.2.1

Що найбільшою мірою визначає вибір мови, якою Ви розмовляєте?

% опитаних

УКРАЇНА

Захід

Центр

Південь

Схід

Цією мовою я розмовляю з дитинства

49,0

46,8

48,7

62,2

44,6

Ця мова є найбільш поширеною в місті (селі), де я живу, нею розмовляють більшість жителів

15,4

4,2

13,2

18,2

22,6

Це мова народу, до якого я належу

13,9

28,9

14,3

5,4

8,6

Цією мовою розмовляють в моїй сім’ї

4,9

2,6

7,3

4,2

4,2

Це – мова моєї держави, розмовляти нею – мій обов’язок як громадянина

4,0

9,6

5

0,8

1,1

Це – мова країни, яку я вважаю своєю історичною батьківщиною

2,5

4,8

2,8

1,9

1,0

Я можу отримати найбільше