Крім політичного змісту , в реформу уряд закладав і економічний. Економічні аспекти реформ були засновані на тому, що без нормального аграрного фундаменту, без розвинутого сільського господарства, без задоволення потреб у дешевій робочій силі (за рахунок колишніх селян) промисловость Російської Імперії не набуде розквіту, і буде приреченана на відсталість від передових держав світу.

Дійсно, згідно концепції Столипіна, модернізація країни потребувала деяких умов:

1. Зробити селянство повноправними власниками, щоб «міцні та сильні»

звільнившись від опіки общини, змогли обійти «убогих та нероб».

2. Добитися посиленого зростання промисловості, підкріпленного розвитком внутрішнього ринку.

Аграрна реформа включала в себе цілий ряд взаємопов’язаних проблем, всі їх рішення пронизувала червона нитка - наголос не на общину, а на єдиноособового власника. Безперечно, це був повний розрив з ідеологією реформи 1861 р., коли наголос був зроблений тільки на селянську общину як на головну опору монархії, і відповідно, державності в цілому.

Руйнуванню селянської общини сприяв не тільки указ від 9 листопада 1906р., але і інші закони 1909-1911рр., які передбачали: розпуск общини, можливість проведення законів рішенням простої більшості , а не 2/3, як це було раніше. За своїм економічним змістом це були, без сумніву, ліберальні буржуазні закони, які сприяли розвитку капіталізму на селі, і отож були прогресивні.

Конкретні заходи аграрної реформи Столипіна достатньо відомі. Указ вводив надзвичайно важливі зміни в землеволодінні селянства. Всі селяни одержували право виходу із общини, яка в цьому випадку виділяла землю у приватну власність особі, що мала вийти. При цьому указ надавав прівілегії для заможнього селянства з метою побудити їх до виходу з общини. Зокрема, ті хто вийшов із общини одержували у «власність окремих хазяїв» всі землі, які були в їх постійному користуванні. Це означало, що вихідці з общини одержували і надлишки зверх душової норми. При цьому, якщо в данній общині на протязі останніх 24 років не проводилися переділи, то надлишки домогосподар одержував безкоштовно, якщо ж перерозподіли і були, то він платив общині за надлишки по викупній ціні 1861р. Оскільки за 40 років ціни виросли в декілька разів, то і це було вигідно заможнім вихідцям.

Важливим інструментом руйнування общини і розширення дрібної приватної власності був Селянський кредитний банк. За допомогою банку держава допомогала багатьом селянським сім’ям в купівлі землі. Банк продавав в кредит землі, які раніш були скуплені у поміщиків, чи належали державі. При цьому проценти по кредиту були вдвоє нижче чим по кредитам общині. Між 1905 і 1914рр. в руки селянства таким шляхом перейшло 9,5 млн.га землі.

Необхідно зауважити, що умови продажу були доволі жорстокими - за прострочення платежів земля у покупця відбиралася і верталася в банківський фонд для нового продажу.

В 1906-1907 рр. Указами царя деяка частина державних і надільних земель була передана Селянському банку для продажу селянству з ціллю послаблення земельної тісноти. Насправді земля скуповувалася в основному заможніми селянами, і які одержали таким чином додаткові можливості для розширення господарства.

Ця політика була вельми розумною у відношенні до заможнього селянства, вона допомогала їм, але в цілому вона не вирішила аграрне питання (селяни- бідняки немогли купити землю). Більш того, община для виділення в окреме господарство не завжди надавала наділи, достатні для ведення ефективної праці, при цьому навіть кредити банку не могли значно покращити справу, і тому Столипін взяв курс на переселення селянства на вільні державні землі.

Переселенням займалося переселенське управління, в компетенцію якого входило вирішення тогочасного питання перенаселенності центральних областей Російської Імперії. Основними районами переселення були Поволж’я, Сибір, Середня Азія, Далекий Схід і Північний Кавказ. Уряд всяко підтримував і заохочував заселення данних регіонів: були ліквідовані всі перепони і створений серйозний стимул для переселення в ці райони країни. Кредити, що надавалися переселенцям, збільшувалися в чотири рази, проїзд був бесплатним, надавались спеціальні вагони для перевезення худоби, майна.

Масове переселення було організоване для того, щоб не наділяючи селян панською землею (не загострювати відносини з буржуазією - радикалізм), збагатити одних селян за рахунок інших, розпустивши общину і полегшив перехід того, що належало біднякам, у власність заможніх. Тих хто залишився без землі повино було прийняти місто, або окраїни імперії, куди організовувалося переселення.

З цієї точки зору Столипін мав на меті досягнути рівноваги суспільних сил, щоб з одного боку, не обмежити законних прав панства на землю, а з іншого-забезпечити землею селянство. Столипін відводив дуже важливу роль в справі державного заохочення, не кредитуванню (грошовому заохоченню), а кажучи сучасною мовою речовим важелям. Дійсно, гроші селянин міг просто пропити, стати жертвою обману, і тому Столипін старався реалізувати допомогу в натуральному вигляді: шляхом створення розвинутої інфраструктури в зонах переселення ( залізниці, школи, лікарні, водосховища), надання допомоги у вигляді насіння, худоби, засобів праці. Все це можна було використовувати тільки в господарстві, продати все це на переселенських територіях було нікому. У відносинах «держава-селянин» виключався посередник-торговець.

Кажучи про методи проведення реформи неможна не відмітити, що вони спиралися на натиск апарату, чиновників, поліції. Реформа здійснювалась в той час, коли в країні панувала обстановка розстрілів, повішень, прямого насильства влади. Злочинців карали за допомогою військово-польових судів, в склад яких Столипін заборонив включати юристів, що було порушенням