серед неповнолітніх та бездоглядності не вирішує одного із головних питань – встановлення зв»язку між правосуддям і суспільством. Покарання досі є єдиним методом впливу на правопорушників. У судовій практиці мало приділяється уваги відмінностям у підході до дорослого і неповнолітнього зловмисників. Проте діти завжди залишаються дітьми, навіть тоді, коли скоюють правопорушення, і тому для досягнення ефективних запобіжних результатів необхідно , щоб були враховані вікові (фізіологічні) і психологічні особливості неповнолітніх. Виправити становище лише за допомогою засобів кримінально-правового впливу на дітей- правопорушників не можна. Потрібно створити систему ювенальної юстиції, яка б передбачала: комплексну взаємодію державних і недержавних установ та організацій з метою виявлення глибинних процесів у цій сфері, причин, що породжують злочинність серед неповнолітніх; адекватне реагування на них; запобігання вчиненню злочинів та їх профілактику; правовий вплив на дітей, які вчинили суспільно небезпечні діяння, та на осіб, котрі своїми діями сприяли антисоціальній поведінці підлітків; соціальну реабілітацію неповнолітніх правопорушників та адаптацію їх у суспільстві (2).
На теоретичному рівні питання створення системи ювенальної юстиції достатньо опрацьоване вітчизняними науковцями та юристами – практиками (Н.Крестовська, Н.Сібільова, В.Зеленецький, Ю.Баулін, В.Бринцева, М.Гультай). Але, як уже зазначалося вище, практично у напрямку створення ювенальної юстиції в Україні зроблено дуже мало. Так, відповідно до ст.6 Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», який був прийнятий Верховною Радою України у 1995 році , передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх. Наказом Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти України від 15.11.1995 затверджено Положення про судових вихователів, відповідно до якого судові вихователі є працівниками суду. Відповідно до цього Положення одним із основних завдань інституту судових вихователів, визначені такі, як усунення причин і умов, які сприяли скоєнню протиправних дій, профілактика правопорушень, виховання неповнолітніх, які скоїли правопорушення, шляхом формування свідомого ставлення неповнолітніх до Закону та надання допомоги батькам (усиновителям) або опікунам (піклувальникам) у вихованні їх неповнолітніх дітей. Призначення судового вихователя повинно відбуватися за рішенням чи постановою суду, та направлене безпосередньо на попередження бездоглядності та можливого скоєння правопорушення (рецидиву) неповнолітнім. Судовому вихователю передаються на виховання неповнолітні, які скоїли злочини, але звільнені від кримінального покарання за віком, або у зв'язку з недоцільністю застосування до них заходів кримінального покарання, якщо направлення їх до спеціальної виховної установи не є необхідним та умовно засуджені або засуджені до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, або засуджені до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку. Положенням про судових вихователів передбачений тісний зв’язок з іншими органами і службами у справах неповнолітніх. Роль судового вихователя з тими завданнями, що окреслені у Положенні, дуже важлива у подальшому формуванні свідомості неповнолітнього у повазі до дотримання законів та правосуддя. Постійний контроль за життям неповнолітнього, увага та надання постійної допомоги з боку судового вихователя має на своїй меті поступове відвернення неповнолітнього зі шляху скоєння правопорушень та злочинів, та виховання з колишнього злочинця законослухняного громадянина. Незважаючи на законодавче затвердження, інститут судових вихователів так і не був запроваджений.
Проблема здійснення судочинства стосовно неповнолітніх набуває з кожним роком все більшої актуальності: з однієї сторони про це говорять громадські діячі, які займають активну позицію щодо захисту дитини, з іншої науковці і практики, які обґрунтовують необхідність особливого вирішення справ за участю неповнолітніх. Система ювенальної юстиції має бути побудована і враховувати закономірності розвитку дитини, бути науково обґрунтованою, включати в себе систему захисту дитини, яка вчинила злочин, потерпіла від злочину, або було вчинене порушення її цивільних прав.
ІІ.Історія становлення ювенальної юстиції, світовий досвід
Ювенальна юстиція – це спеціалізована система правосуддя щодо неповнолітніх, яка є важливим інститутом системи захисту прав дитини . Основним принципом ювенальної юстиції визначається те, що правопорушник важливіший ніж саме правопорушення. Цей підхід ґрунтується на положеннях :
підлітки за своїм розвитком ще не здатні адекватно усвідомлювати свої вчинки і нести за них відповідальність
підлітки перебувають у такому віці, коли їх можна перевиховати, чим запобігти повторним правопорушенням. (3)
Сутність поняття «ювенальна юстиція» пов’язана з її головним суб’єктом – судом у справах неповнолітніх, що визначає поняття юстиції як правосуддя. Лінгвістичне поєднання слів "юстиція" і "ювенальна" означає, що йдеться водночас і про загальне і специфічне поняття юстиції. Як частина загального, юстиція відображає його принципи та інститути, а як специфічного – відрізняє її від загальної, створивши ступінь її автономності (4, с.14)
Аналізуючи виникнення "ювенальної юстиції", отримуємо можливість зрозуміти її сутність, основні завдання і принципи.
В юриспруденції до середини ХІХ ст. не існувало правового поняття "дитина", не виділялись у окрему демографічну групу діти-правопорушники.
Проте перші спроби захистити неповнолітнього від несправедливо жорстокої кари виникли ще в римському праві, де зазначалось, що захист осіб у віці до 25 років стосовно угод майнового характеру здійснюють їхні опікуни. Проте, якщо неповнолітній умисно вчинить злочин, тоді допомога йому не надавалась .
Закон ХІІ таблиць, у якому вперше було сформульовано принцип "прощення покарання" щодо неповнолітніх, встановлював дві умови: 1) коли особа не розуміла характер злочинного діяння; 2) коли сам злочинний акт не був доведений до кінця (4, с.30) .Таких осіб ще називали "зменшеними дорослими".
У збірнику німецьких законів "Швабському зерцалі" ХІІ ст. згадується про малолітніх злочинців, які позбавлені розсудливості. У такому випадку закон вимагав звернутися за порадою до дорослих. Закон встановлював заборону на застосування смертної кари щодо