Друга половина ХІХ ст. характеризується першими спробами поліпшити долю дітей та підлітків, які опинилися в полі зору правосуддя. У США створено перший реформаторій для дітей, який забезпечував окреме утримання в тюрмах дорослих і неповнолітніх; введено режим пробації (виховний нагляд), який в результаті став одним з поширених методів поводження з неповнолітніми правопорушниками (5, с.28) .

Особливим поштовхом для створення спеціальної системи правосуддя для неповнолітніх став значний ріст дитячої злочинності у Європі в кінці ХІХ ст. Засоби боротьби із злочинністю, які в цей час велися, не давали бажаних результатів, більше того – провокували нові злочини. Як результат у 1899 році у США (Чикаго) внаслідок зростання дитячої злочинності з»являється ювенальне правосуддя.. Правовий акт, що створив перший у світі ювенальний суд - це Закон штату Іллінойс, який був спрямований на урятування дітей , що опинилися в небезпечному для їхнього життя і здоров'я середовищі (на вулиці, без даху, без батьківського захисту і піклування). Такі підлітки-правопорушники в цьому законі розглядалися, насамперед, як жертви негативних умов. Результатом стало зниження кількості злочинів, скоєних неповнолітніми, тому у Європі він був проголошений “американським дивом”. За прикладом США й інші країни створили національні суди для неповнолітніх. Так у 1909 році система судів у справах неповнолітніх почала діяти у Англії. У 1910 році в Росії (Петербург) також почав діяти суд у справах неповнолітніх. У 1914 році «дитячий суд» з»явився у Франції. У 1917 році у Києві, Харкові, Одесі, які тоді входили до складу Росії, функціонували спеціальні суди для неповнолітніх. Проте революційні події призвели до того, що незабаром ця практика в Росії була скасована.

При створенні спеціалізованих судів у різних країнах сформувався неоднаковий підхід щодо такого виду юрисдикції як ювенальна юстиція. Досить чітко окреслились два варіанти:

1) автономний суд для неповнолітніх, що не пов’язаний із загальним судом (США, Канада, Англія, Бельгія, Франція, Нідерланди, Росія, Польща, Венгрія, Єгипет, Японія ,Австралія, тощо);

2) загальний суд, який набув функції розгляду справ щодо неповнолітніх (Німеччина, Австрія, Іспанія, Португалія, Швейцарія).

Таким чином єдиної моделі спеціального судочинства стосовно неповнолітніх не існує. Видозміни залежать від національного законодавства кожної країни. Але розбіжності не стосуються основних специфічних принципів ювенальної юстиції. Йдеться про вікову специфіку, про переважно охоронний характер ювенальної юстиції, її соціальну спрямованість і про індивідуалізацію судового процесу. Основними принципами ювенальної юстиції є :

цінність особистості дитини, яка постала перед судом

пріоритет відновного підходу перед каральним у здійсненні правосуддя

конфіденційність

обов»язкове використання у судовому провадженні у справах неповнолітніх даних про неповнолітніх, отриманих судом від спеціалізованих допоміжних соціальних служб

посилення охоронної функції суду по відношенню до дитини

спеціальна підготовка суддів

спрощений (неформальний) порядок судочинства по відношенню до неповнолітніх

наявність системи допоміжних служб.

Крім звичних для нашої системи каральних функцій ювенальна юстиція повинна мати такі спеціальні функції :

відновну (відновлює порушені права та свободи жертви злочину, виправляє шкоду, спричинену злочином)

реабілітаційну (реабілітація дитини, яка стала об»єктом жорстокого поводження або недбалого піклування і неповнолітнього правопорушника, який має бути ресоціалізований)

примирну (розв»язання конфліктів шляхом порозуміння та взаємних поступок).

Таким чином ювенальна юстиція зміщує акценти з покарання на соціальну реабілітацію, сприяє відновленню стосунків дитини та оточуючого середовища.

ІІІ.Забезпечення створення і розвитку ювенальної юстиції в Україні

Розбудова України, як демократичної правової держави, потребує ретельного аналізу законодавства як важливої умови забезпечення прав і свобод людини. Особливо це стосується найбільш вразливої категорії нашого населення - дітей. Каральне правосуддя, яке існувало в Україні, на сьогодні вже вичерпало себе. Воно не відновлює порушеної злочином соціальної справедливості.

Слід відмітити, що система державних органів, які безпосередньо вирішували питання, пов»язані з попередженням правопорушень серед неповнолітніх не стала ефективною тому, що в основу діяльності цих органів був покладений принцип боротьби зі злочинністю неповнолітніх, тобто держава і суспільство в особі цих органів «бореться» з негативними проявами у поведінці дітей і підлітків, замість того, щоб створити сприятливі умови для розвитку підростаючого покоління, усуваючи все негативне, що має місце в сім»ї, школі, побутовому оточенні. Найсерйознішими проблемами у сфері прав дитини в Україні на сьогодні є дитяча злочинність, бездоглядність, безпритульність. Ці проблеми мають місце вже досить давно. Соціологічні дослідження свідчать, що чинником зростання кримінальної активності неповнолітніх є безпритульность або бездоглядність. Підтвердженням зв»язку дитячої злочинності із бездоглядністю є характеристика засуджених неповнолітніх. Понад 50% від загальної кількості засуджених дітей виховувалися поза сім»єю або у неповній сім»ї, 30 % засуджених не мають рідних та близьких або ще до засудження втратили з ними зв»язок. Причинно-наслідкові зв»язки злочинності й бездоглядності та безпритульності дітей виявлені у ході дослідження, яке було проведенне у 2003 році науковцями АПН України у межах проекту "Соціальний супровід неповнолітніх та молоді як складова реформи системи покарань та громадського контролю в Україні" за підтримки посольства Королівства Нідерландів та Канадського фонду (6,с.112). Проте лише в останні роки політика держави щодо соціального захисту дітей з девіантною поведінкою почала ґрунтуватися на положеннях законів України "Про органи і