Звертає на себе увагу ще один аспект - коли та чи інша партія, рух, об'єднання вкладають у поняття української національної ідеї свій, політизований зміст, замінюючи таким чином українську національну цією ідеологією. У свій час проти "формального націоналізму", тобто націоналізму в ідеях, програмах, та "реального націоналізму" - національного пригноблення малих, "недержавних" народів - виступав І.Франко. Він застерігав, що на практиці "формальний націоналізм" може перерости в реальну політику "однобічної національної держави", призвести до політики великодержавного шовінізму стосовно малих народів.

Не можна оминути важливої думки І.Франка, конче актуальної для сучасності: "національна політика повинна засновуватися на усвідом-ленні фактичних відносин, а не на розпалюванні низьких почуттів та інстинктів".

Саме тому й потрібен пошук так званої "ніші" для української національної ідеї в плані передусім зміцнення національного середо-вища, актуалізації духовно-культурного розвитку нації, сприяння процесові національного розвою малих народів, стимулювання державотворення, надання йому українського колориту. Цей пошук ведеться переважно в плані націонал-радикалізму та націонал-демократизму з визнанням саме такого різновиду націоналізму, що його обстоює та чи інша партія, - "єдиноправильною" національною ідеєю.

"Правдолюбива людина, - писав свого часу М.Драгоманов, - мусить прийти до того, що сама по собі думка про національність ще не може довести людей до волі й правди для всіх і навіть не може дати ради для впорядкування навіть державних справ. Треба пошукати чогось іншого, такого, щоб стало вище над усіма національностями та й мирило їх, коли вони підуть одна проти другої. Треба шукати всесвітньої правди, котра була б спільною всім національностям".

Коли виникає національна ідея? Тоді, коли нація виникає із етносу. Етнос характеризується наявністю етнічного менталітету як певної духовної своєрідності, що може розвинутися у національну ідею, а може й зникнути. Нація виникає тоді, коли виникає національна міфологія як цілісна система світорозуміння та світотворення, яка підтримується політичною діяльністю, спрямованою на творення і зміцнення власної держави.

Націотворення як і національне відродження - це утвердження державного устрою, ідеї державності, суверенітету розбудови демо-кратичної України. Національне відродження - це всенаціональна розбудова українського громадянського суспільства. Державне від-родження - це запорука всебічного розвитку нації, розбудова України силою авторитету влади. Щодо цього важливою є думка про те, що перехід до вищих форм демократичного суспільства неможливий без тимчасового посилення державності. Історія нинішніх найцивілізованіших країн засвідчує, що такі процеси у них проходили діалектично, послідовно і логічно. У нашому ж випадку, коли стався раптовий обвал старих структур, тільки через державу можна було врятувати становище, адже старі міфи часом замінювались новими, далекими від реалій життя.

Національна ідея закріплюється мрією, котра за своєю сутністю є глибоко особистою, але водночас, виростає на певному соціокультурному підґрунті (наприклад, американська мрія та й українська мрія "хатка..., і ставок, і млинок, і вишневенький садок"), може об'єднувати чи розз'єднувати суспільні групи і соціум взагалі. У ситуації, коли у даної спільноти людей існує як стратегічно-світоглядний орієнтир певний соціальний ідеал, мрії конкретних учасників нерідко істотно впливають на суспільні процеси. Більше того, при збереженні одного і того ж ідеалу мрії можуть змінюватися відповідно до різних етапів індивідуальної долі людини або ж соціально-історичного та культурного розвитку, що, як правило, відображається у ідеології тих чи інших соціальних верств або держави.

Можна дійти висновку, що національна ідея зі своїм позитивним змістом, невичерпним національним потенціалом, кардинальними цінностями стає чи має стати державотворчим принципом, стимулюючи зокрема національно-територіальне державотворення й національно-державне будівництво.

Підсумовуючи, можна сказати: якщо результатом цілеспрямованої діяльності є соціальні відносини, то етнічне детермінується за своєю суттю співбуттям у світі людей, об'єднаних емоційними, вольовими, отже, й підсвідомими, чинниками, які в свідомості людей рефлексуються у національну ідею, котра насправді є світоглядною рефлексією способу буття народу.

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ.

Особливо слід зупинитися на такій утворюючій поняття "нація" * ознаці, як національна самосвідомість, тобто свідоме віднесення себе До тієї або іншої національної спільноти, ідентифікація з нею.

Особливості генези націй знаходять своє відображення в національній свідомості. Якщо йдеться про етногенез націй, до яких належать переважно європейські, то йому не властива тотожність етнічної і національної свідомості. Щодо етнічної тотожності, то вона ґрунтується на стародавніх уявленнях народу про природу своєї єдності, співвід-ношення етносу і особи. А ось національна свідомість - це вже інше бачення національної спільності, нове уявлення про місце особи в цій спільноті. "Свідомість, - починається цілком зовнішнім чином, як координація і усвідомлення "вражень".236 Національна свідомість, на відміну від етнічної, є чимось більшим, ніж усвідомлення етнічної належності. Це уявлення про характерні риси свого народу як полі-тичної спільноти. Це і сприйняття інших націй як політичних утворень. Щодо української нації вважається, що в XIV-XVI століттях етнічне українське "ми" виявлялося досить окреслено у формі усвідомлення відмінності власної території, мови і релігії.

Маючи це на увазі, І.Лисяк-Рудницький зауважує: "Еволюція при-родних видів або життя колонії "соціальних" комах не можуть уважатися історичними, оскільки їм бракує специфічно людського елемента - свідомості. Людина наділена розумом і свідомістю; отже, кожна людська спільнота є до певної міри історичною. Проте спосіб існування примітивних племен та етнічних груп має лише рудиментарну, зародкову історичність. Потенційна історичність стає дійсною лише тоді, коли спільнота досягає самоусвідомлення".

Національна свідомість - це спільний розум народу, його духовний стан, цінності і цілісність духовного життя. Національна свідомість поєднує в собі національне за способом і формою мислення з життє-діяльністю та