- 1902 рік – вбивство міністра внутрішніх справ Дмитра Сипягіна;

- 1904 рік – вбивство міністра внутрішніх справ В’ячеслава Плеве;

- 1905 рік – вбивство губернатора Москви, великого князя Сергія Олександровича;

- 1911 рік – вбивство в Києві прем’єр-міністра Петра Столипіна.

Не „відставали” від Росії й інші країни. Так, в США в той час терористи вбили президентів Мак-Кінлі та Гарфілда. (Всього було вбито чотирьох президентів цієї країни: першою жертвою став Авраам Лінкольн, останньою – Джон Кеннеді).

В той же період вчинявся замах на німецького канцлера Бісмарка. 1894 року було вбито президента Франції Карно, 1897 року – прем’єр-міністра Іспанії Кановаса, 1898 року – австро-угорську імператрицю Єлизавету, 1900 року – короля Іспанії Умберто.

До Першої світової війни тероризм розглядався виключно як прояв лівого руху, хоч ні ірландські, ні македонські борці за незалежність, ні вірменські, ні бенгальські терористи не мали жодного стосунку до соціалізму.

Після війни терористичні угруповання знаходили підтримку, перш за все, з боку правих та сепаратистськи налаштованих груп, таких, як, наприклад, хорватські усташі. Сповідували тероризм й численні фашистські рухи. Приклад – румунська “Залізна гвардія”.

Після Другої світової війни дії терористів відійшли на задній план. В ті роки їм на зміну прийшли так звані військові конфлікти малої інтенсивності (війни в Кореї, В’єтнамі, Анголі). Терористичні групи ставали частиною партизанського руху, входили до складу армійських підрозділів. Так було, наприклад, з єврейськими диверсійно-розвідувальними групами, які з початком громадянської війни в Палестині і вторгненням арабських військ увійшли до складу ізраїльської армії. Вони стали основою для створення державної системи протидії терористичним проявам. Як на нашу думку, ця система є на сьогодні найкраще пристосованою для постійної і результативної боротьби з терористами в усьому світі. Парадокс, але чи не найкращі бійці антитерору на початку своєї діяльності самі застосовували терористичні методи боротьби.

Наприкінці 60-х – початку 70-х років відбувається різка активізація терористичного руху. Цей період – особлива сторінка історії сучасного тероризму. Розробляється нова стратегія, вдосконалюється та модернізується тактика, при чому використовуються досягнення науково-технічного прогресу.

Стартовим пострілом для нового терористичного марафону став олімпійський Мюнхен 1962 року. Саме в цьому німецькому місті 5 вересня бойовики ісламістської терористичної групи “Чорний вересень” захопили в заручники спортсменів і тренерів олімпійської збірної Ізраїлю. Німецькі владні структури розгубилися. Вони вперше зустрілися з такою масовою та цинічною акцією. Домовитися з терористами не вдається. І тоді приймається рішення – штурмувати. Штурм завершується повним провалом. Одинадцять заручників загинуло... 18 годин очікування закінчилося кров’ю, спалахами ненависті. З’ясовується, що держава безсильна перед терористами.

В останні тридцять років тероризм став особливо підступним, кривавим та безжальним. Вибухи в публічних місцях, поїздах, вокзалах, ресторанах, житлових будинках, захоплення літаків і морських лайнерів. Москва, Найробі, Оклахома-сіті, Лондон, Берлін, Мадрид... Майже не лишилося країни, де б не злітали в повітря авто, нашпиговані вибухівкою. Викрадення та вбивства дипломатів, державних діячів, партійних лідерів. Досить пригадати вбивства голови Федерального союзу німецьких роботодавців Шлеєра 1977 року в Кельні або голови національної ради Християнсько-демократичної партії Італії Альдо Моро 1978 року, які були скоєні відповідно німецькою терористичною групою РАФ та італійськими “Червоними бригадами”.

Виникають нові, незнані раніше види тероризму: повітряний, ядерний, біологічний, екологічний, інформаційний.

Напад на США 11 вересня 2001 року – пік винахідливості, підступності та стратегічного розрахунку. Це показовий виступ міжнародного терору перед очима всієї світової спільноти. Удар по наймогутнішій, найбагатшій та, як вважалося, найзахищенішій країні світу. Це виклик не тільки Америці, а й усьому цивілізованому світові. Отож не залишається іншого виходу, крім як прийняти цей виклик і перемогти.

То що ж таке тероризм в цілому та міжнародний тероризм зокрема? І чи можна, враховуючи останні події на світовій арені та зміни в геополітичному просторі, розглядати їх нарізно?

На нашу думку, поняття тероризму та міжнародного тероризму сьогодні слід вважати поняттями синонімічними, тотожними. Аналіз останніх подій, пов’язаних з терористичними проявами, свідчить, що терористичні угруповання базуються по всьому світу й постійно намагаються розширити сферу своїх інтересів, які сягають вже геополітичного рівня. Терористичний інтернаціонал намагається дестабілізувати ситуацію як в окремих країнах (останній приклад – Пакистан), так і в цілих регіонах (посилення конфронтації між тим же Пакистаном та Індією, спровоковане нападом терористів на індійській парламент 13 – 14 грудня 2001 року). Використовуючи такі чинники, як науково-технологічний, суспільно-політичний, пропагандистський чи інформаційний, тенденцію до глобалізації світових економічних зв’язків і валютно-кредитних відносин, терористичні угруповання спроможні впливати на ситуацію в окремо взятому регіоні з метою реалізації своїх політичних інтересів.

Отже, основними ознаками сучасного тероризму, окрім уже відомих (насильство та залякування), є інтернаціоналізація (чи глобалізація) діяльності.

Тероризм – дуже складне, структуроване явище, яке відображає інтереси різних суспільно-політичних сил. Саме розбіжності в політичній площині обумовлюють різницю в підходах до формулювання універсального визначення тероризму, а це серйозно перешкоджає пошукові оптимальних заходів протидії та попередження терористичним проявам будь-якого спрямування.

На сьогодні існує понад сто визначень тероризму. До найбільш універсальних та поширених можна віднести запропоновану американськими дослідниками В.Маллісоном та С.Маллісоном формулу: тероризм — “це систематичне використання крайнього насильства та погрози насильством для досягнення публічних і політичних цілей.” Один з керівників спецслужб ФРН Г.Нолан зробив таке визначення: “...тероризм необхідно розуміти як такий вид боротьби, що в політичних цілях або з політичних мотивів намагається примусити державні органи або громадян насильством або погрозами до визначених дій.”

Поширення терористичних проявів та значне зростання масштабів їх руйнівних наслідків дає підстави деяким