З предмету: «Політологія».

Тема: «Взаємодія політики та релігії».

Взаємодія політики та релігії.

Зміст.
Вступ.
1. Релігія й церква як суб'єкти політики.

2. Релігійно-клерикальні доктрини сучасності.

3. Особливості міжконфесійних відносин в Україні .

Висновок.
Список використаної літератури.

Вступ.

Корінні зміни, що відбуваються сьогодні у світі, важко собі уявити без участі релігії, зокрема без її впливу на поглиблення тенденції політизації народів. Звичайно ж, масштабність і глибина прояву цієї тенденції в кожній країні має свої особливості, оскільки відомо, що загальне діалектично відтворюється через особливе і навпаки. Такий підхід дає змогу краще розібратися в тих процесах, що відбуваються як у релігійному, так і в церковному житті, глибше з'ясувати взаємовплив політики і релігії.

1. Релігія й церква як суб'єкти політики

Важливість з'ясування того, чому релігія і церква є суб'єктами політики, зумовлена підвищенням ролі цих двох соціальних явищ у формуванні політичної свідомості, узагалі політичної культури. Кожна з існуючих сьогодні у світі релігій має своїх носіїв, які й виступають суб'єктами політичного процесу: церкви, мечеті, конфесії, релігійні громади, релігійні організації, секти, що вірують, і т.п. Для кожного з цих суб'єктів політичного процесу характерна така риса, як політична суб'єктність. Остання виявляється в тому, що релігійні організації не тільки безпосередньо беруть участь у політичному житті, а й широко залучають до виконання соціально-політичних завдань світські організації (політичні партії, профспілки, молодіжні організації і т. ін.), і навіть створюють їх.

Загалом політична суб'єктність релігійних організацій обумовлена двома обставинами: перша пов'язана з виконанням релігією однієї з найважливіших своїх функцій — зберігання і підтримування встановлених у суспільстві цінностей, друга — з необхідністю посилювати ідеологічний вплив віруючих на політичні процеси, що відбуваються в державі, ширше залучати людей суспільства у свою релігію і в активну релігійну діяльність.

Оскільки сьогодні вплив релігії на суспільну свідомість небезпідставно прирівнюється до засобів масової інформації, то стає зрозуміло, чому політики завжди ведуть безкомпромісну боротьбу за віруючих у всіх країнах світу, у тому числі й в Україні.В історії людства ідеал Бога — головна і самоцінна ідея релігійної віри, оскільки для основної маси віруючих вона пов'язується з проблемою сутності людського життя, з природним бажанням людини бути завжди щасливою, а отже, і політично незалежною. Тому ідею Бога навіть і сьогодні важко замінити якоюсь іншою, привабливішою і глибшою. Є підстави стверджувати, що релігійна свідомість була однієї з перших форм суспільної свідомості і пов'язувалася, насамперед, з інстинктом самозбереження людини, духовним очищенням її. Тому майже завжди й у всіх відомих культурах релігія була в епіцентрі соціальних і політичних подій, господарських процесів, а отже, і справляла визначальний вплив на духовну ситуацію часу.Є немало підстав стверджувати, що з самого початку зародження релігійних вірувань взаємопроникнення релігійних і політичних засад було ще вагомішим, оскільки релігійні і політичні функції в ранніх суспільствах не були розділені. У таких суспільствах політичний аспект їхнього життя виявлявся в контролі і підтримці відповідної соціальної, у тому числі й релігійної, поведінки членів роду. Контроль і примус здійснювався шляхом регуляції звичок, звичаїв і за допомогою таких методів, як колективний осуд злочинця, позбавлення родинної підтримки, вигнання з родин і т. ін. За своїм основним змістом такі засоби впливу на людину були ритуальними, більшою мірою релігійними, оскільки реалізація їх супроводилася широким використанням релігійних обрядів, символів тощо.

Згодом релігійні і політичні інститути, що були, по суті, об'єднані в єдине ціле, трохи усамостійнилися. Саме в цей період релігія і політика як дві самостійні сфери соціальної дійсності розробляють свої системи цінностей і вірувань (ритуали, звичаї, основоположення), формують свій професійний прошарок — релігійну і політичну еліти. Формівна політична система функціонує в руслі тих, у тому числі і релігійних, цінностей, що традиційно склалися в суспільстві. Більше того, для утвердження політичної системи політична еліта залучає релігійну еліту для того, щоб легітимувати встановлений політичний лад. Релігія освячує порядок від імені Бога, а нерідко і сама виступає основою державної влади. На цьому ґрунті виникають довготермінові зв'язки релігійної і політичної еліт, які, хоч і у видозміненому вигляді, зберігаються й сьогодні.Політична історія зберегла чимало прикладів, коли той чи інший правитель ( цар чи князь) виступає як представник Бога на землі, син Бога, втілення Бога чи пророка і т. ін. Іноді релігійні культи ставали основою створення державних структурна ці, у свою чергу, брали на утримання релігійних діячів. Усе це вказує на те, що жодна політично значуща подія не відбувалася без участі релігії. Однак це не означало, що релігія домінувала над політикою. Практично ні антична Греція, ні античний Рим не зіштовхувалися із загрозою узурпації політичної влади релігійною елітою.Помітна зміна усталених взаємин політичних і релігійних систем відбулася в період виникнення світових релігій — буддизму, християнства і, до певної міри, ісламу (див. схему 9). За своїм основним змістом ці релігійні течії є універсальними, оскільки їхні віровчення ґрунтуються не тільки на багатовікових суто релігійних, а й на політичних традиціях народів різних регіонів світу. Нижче проведений аналіз виникнення світових релігійних течій є наочним тому підтвердженням.

Найстарішою серед релігійних течій є буддизм (6 ст. н. є.). Ця релігійна течія виникла в Стародавній Індії. Сьогодні ж основна маса буддистів зосереджена в країнах Центральної, Південної і Південно-Східної Азії. У буддизмі відправляння культів досить