Теорія політичної системи суспільства

Рівень розвиненості суспільства будь-якої країни визначається розвитком її політичної системи, чіткістю структури та функціонування.

Політична система суспільства є підсистемою більш широкої системи — "суспільство", "громадянське суспільство". Розгорнуту теоретичну концепцію відмінностей і співвідношень суспільства та держави розробив Гегель. На його погляди у цьому питанні значний вплив справили концепції ряду мислителів античності (насамперед Платона і Арістотеля) й Нового часу (Н. Макіавеллі, Д. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміта та ін.). Громадянське суспільство, за Г. Гегелем, — це опосередкована працею система потреб, що ґрунтується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. Формування такого суспільства пов'язане з утвердженням капіталістичного ладу. Гегель звернув увагу на цю суттєву особливість новітнього соціально-економічного розвитку і філософськи висвітлив її стосовно проблем держави, права і політики.

Суспільство в процесі розвитку прагне до упорядкованості. Цього прагне кожна сфера його життєдіяльності. Політична сфера через упорядкування політичного життя організується у політичну систему. Сучасні політичні системи почали складатись наприкінці XIX — на початку XX ст.

Сучасна політична система суспільства — це складне утворення. Вона є уособленням упорядкованості в єдину цілісність не лише однопорядкових (що властиве простим системам), а й різнопорядкових елементів. Необхідність осмислення систематизації життєвих процесів викликала у світовій науці інтерес до теорії систем.

Політична система суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних політичних інституцій та організацій, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Політична система суспільства характеризується властивими їй ознаками і особливостями, які відрізняють її від економічної, соціальної, правової та інших систем. До них належать такі.

Політична система суспільства:

> забезпечує формування та здійснення політичної, державної влади;

> підтримує органічний зв'язок насамперед із соціальною, економічною та культурною системами;

> є найбільш інституціоналізованою системою;

> здійснює більш глибокий вплив порівняно з іншими (економічною, моральною, ідеологічною тощо) системами на все суспільство;

> є наймобільнішою системою.

Політична система суспільства має свою структуру. Чітка окресленість структурних елементів дає можливість краще збагнути механізм функціонування політичної системи, ступінь її розвитку, політичні можливості.

Структуру політичної системи суспільства становлять такі елементи:

> політична, державна влада;

> політичні відносини;

> політична організація суспільства;

> політична культура.

Як бачимо, політична система суспільства являє собою сукупність неоднопорядкових елементів, які об'єднані однією сферою — сферою політичного життя. Різноякісність елементів політичної структури забезпечує достатню усталеність зв'язків між ними. Це властиво складним, багатовимірним системам. Така складність відображає закономірність: чим розви-неніше суспільство, тим складнішою є його політична система.

Отже, які ж функції виконує в суспільстві його політична система? Назвемо головні.

1. Функція забезпечення цілісності громадянського суспільства. Політична система суспільства як найбільш інституціоналізована система впливає на все суспільство, визначає

цілі розвитку, механізми загального управління, політичні і правові норми та принципи. Вона охоплює населення даної території країни. Механізм політичного функціонування, створений на демократичних засадах, відкриває простір для цілісного самовиявлення громадянського суспільства, народу, нації. Сильна, активна політична система сприяє прискоренню розвитку всього громадянського суспільства. А для цього вона повинна насамперед вдало виконувати владні функції.

2. Владно-політична функція. Політична система суспільства покликана формувати, захищати і підтримувати функціонування політичної влади як цінності. Такою є влада у процесі реалізації політики як керівництва, управління, організації, військової діяльності, заохочення, примусу тощо. Від спрямування політичної системи, характеру владного функціонування і політичного режиму, на який вона спирається, залежить дієвість політики. Владно-політична діяльність політичної системи є значною мірою визначальною, оскільки від демократично або тоталітарно організованої влади залежить зміст усього її функціонування.

Політична система на основі волевиявлення формує органи влади, організовує сам процес владарювання, захищає державний суверенітет. Вона визначає владну політику (державну, партійну) в суспільстві і здійснює її. Таке забезпечення політичного владарювання стає можливим на основі встановленого політичного режиму і втілюється у певних формах — демократичних або недемократичних — через політичну систему. Внаслідок владарювання політична система об'єднує такі етносоціальні спільноти, як нація, народ.

3. Функція народної, національної інтеграції. Держава, політичні партії і рухи, громадсько-політичні утворення у своїй діяльності об'єднані розв'язанням національних проблем, а також проблем народу в цілому, інтереси якого і представляє полі тична система. Національна інтеграція відбувається навколо національних цінностей, у боротьбі за їх створення, збереження, розквіт, у сприянні розвитку націй, розширенні міжнаціональних зв'язків та ін.

4. Функція управління. Система органів (державних, партійних і громадських) становить апарат управління суспільством. У суспільстві спостерігається подальше зростання значущості бюрократичних організаційних форм. Йдеться про бюрократіюяк структурну організацію управління суспільством. Управлінь ський апарат, що дедалі більше професіоналізується та спеціалі зується, набуває політичних функцій. Типи бюрократичних

структур залежать від того, на основі яких принципів функціонує політична система.

Як зауважив американський політолог Дж. Лапаломбара, підкреслюючи роль бюрократії, перехід від однієї політичної системи до іншої можна значно полегшити, якщо уважно вивчити бюрократичний апарат як один із секторів, де концентрується суть політики. Демократичний політичний розвиток, що неминуче залежить від залучення й участі мас, мабуть, потребуватиме ще пильнішої уваги до бюрократичної сфери, ніж їй звичайно приділяється у перехідні політичні періоди.

При цьому існує небезпека перетворення апарату управління на самостійну політичну силу, що протистоїть владі і контролю обраних народом парламентів та їхніх депутатів. У разі такого перетворення адміністративний апарат розглядає практичні методи як цілі організації, а саме функціонування як самоціль. Він не здатний на інновації, орієнтується на збереження status quo і нехтує інтересами соціальних груп. У результаті формується консервативний підхід до