розуміння блага народу та на виключне або пріоритетне право

визначати долю суспільства.

5. На відміну від анархії демократія передбачає: а) наявність ідеї єдиної (але й плюралістичної) політичної системи; б) певний порядок, законність, передбачуваність та цивілізований характер основних моделей поведінки громадян, державних органів та легальних організацій; в) монополію держави наорганізоване застосування збройної сили.

6. Заперечуючи охлократію, демократичний політичний режим утверджує: а) компетентність, високий професіоналізм посадових осіб (особливо вищих), їх порядність, дисцип лінованість, готовність до безкорисливих дій на благо всього суспільства; б) переважання у суспільстві почуття громадян ської відповідальності його членів, тобто рішучості керування не лише особистими або груповими інтересами;

в) здатність органів політичної влади до обґрунтованого виявлення нагальних потреб розвитку суспільства, вироблення та проведення політики, яка спрямована на погодження інтересів різних соціальних груп.

Далеко не завжди демократичний політичний режим здатний забезпечити здійснення реальної демократизації суспільного життя, і навпаки, формування стабільної та ефективно діючої політичної системи часто потребує введення у перехідний (до такої системи) період низки обмежень політичної демократії, тобто передбачає функціонування певних авторитарних або навіть автократичних інституцій влади.

Політична система, яка забезпечує всебічну демократизацію та гуманізацію суспільства, не може мати тоталітарного, анархічного або охлократичного характеру. Але за певних умов такій політичній системі можуть бути притаманні деякі елементи цих режимів, що пов'язано з неможливістю за короткий термін позбавитися укорінених у суспільстві старих структур і моделей поведінки або з посиленням антидемократичних деформацій держави та інших суб'єктів політичного процесу, які поставили за мету здійснення радикальних соціально-економічних та політичних перетворень.

"Чисті типи" політичних режимів у реальному суспільному житті зустрічаються нечасто. Як правило, формуються ті чи інші різновиди "змішаних" режимів. Так, українська політична система як система перехідного типу нині має елементи всіх вищезазначених політичних режимів. При цьому ст. 1 Конституції України чітко закріпила головну тенденцію в розбудові політичної системи: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Результатом специфічного поєднання у політичному житті цілої низки країн (зокрема, у пострадянських державах) елементів анархічного та охлократичного, а нерідко й автократичного режимів є поява таких різновидів політичних режимів, як: а) клеп-тократія — влада крадіїв, що грабують своїх співвітчизників та за безцінь розпродають національні багатства, в умовах якої корупція державних чиновників та політиків стає одним з основних стрижнів життя суспільства; б) геростратократія — влада марнославних осіб, що готові приносити в жертву найвищі цінності вітчизни (й навіть світу в цілому) заради самоутвердження.

Конкретне визначення характеру політичного режиму тієї чи іншої країни у певний період її розвитку залежить від специфічного співвідношення у політичному житті елементів основних, "чистих типів" політичних режимів.

Розгляд типів та різновидів політичних режимів не слід обмежувати лише протиставленням "демократичні — недемократичні". Це лише одна з можливих систем координат. До інших систем належать такі класифікації (типології) політичних режимів (їх критерії легко реконструюються з наведених нижче різновидів політичних режимів):

1) постійні та тимчасові;

2) нормального та надзвичайного функціонування;

3) конституційні та неконституційні;

4) режими функціонування правової держави, революцій ної законності та сваволі (відсутності законності);

5) світські, релігійні та атеїстичні;

6) безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні;

7) цивільні та військові;

8) режими, що мають досить стабільну і надійну внутрішнюопору, та такі, які потребують постійної підтримки ззовні;

9) режими, що спираються лише на національні (тобто не на іноземні) інституції влади, та ті, які підтримуються за допоїмогою діючих на території даної країни політичних інституцій, котрі представляють закордонні сили;

10) режими, які мають постійною й активною сферою своєї діяльності весь світ, та такі, що обмежені рамками своєї країни й мають лише окремі компоненти власної глобальної (загаль-нопланетарної) системи забезпечення національних інтересів.

Узгоджене, системне застосування низки наведених та інших типологій політичних режимів дає можливість глибоко й детально аналізувати політичні структури та процеси конкретних країн. При цьому слід мати на увазі, що поняття демократії стосується не лише сфери політики. Міжнародна соціал-демократія та представники деяких інших течій політичної думки розробили концепцію розширення демократії із суто політичної сфери на галузь економіки та культури, на соціальні й міжнародні відносини. Більше того, відповідно до сучасних гуманістичних тенденцій доцільно глобалізувати поняття демократії за рахунок включення до її проблематики, по-перше, питання про врахування інтересів усіх поколінь — як нинішніх, так і прийдешніх, а також історичної пам'яті про минулі покоління, по-друге, питання про глибше усвідомлення суспільством (і відповідно про більш ефективне нормативне та інституційне закріплення) того факту, що не можна побудувати щасливе та справедливе життя для людей, ігноруючи долю інших живих істот на Землі, руйнуючи красу, різноманітність форм та неповторність природи в цілому.

Розмежування основних значень поняття демократії (як сутності влади, що забезпечує демократизацію суспільства; як системи демократичних принципів установчого процесу та структурного оформлення найвищих органів держави; як демократичного політичного режиму) та врахування специфіки політичних ситуацій у конкретних країнах та регіонах дають змогу робити певні висновки щодо^розвитку політичних процесів як в окремій державі, так і в регіоні чи світі в цілому, а відтак — передбачати негативні тенденції і запобігати їх посиленню.

5 Взагалі ж , як ідея , концепція , теорія , а потім і практика поняття правової держави бере свій початок ще з античних часів . Воно виникло як контрбаланс автократії та свавіллю.