Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму.

В сучасній Україні існує і специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.

В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності народів існують історичні активні націоналістичні і сепаратистські сили, процес становлення і розвитку політичної системи і політичного режиму: капіталістичної держави набуває ряду специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Україні все ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи суспільних політичних відносин, що сприймалася б з розумінням народом і його посланцями в представницьких органах влади.

В сучасних умовах в Україні здійснюється процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн.

3 Політична організація суспільства — це сукупність взаємозалежних і взаємовпливових державних, партійних організацій, громадських об'єднань, що створені та діють з метою формування і функціонування системи владарювання й упорядкованості політики або мають вплив на неї.

Визначальне місце в політичній організації суспільства посідає держава як форма організації суспільного життя. Без держави немає політичної організації і політичної системи суспільства в цілому. Держава і влада її —та вісь, на якій виникає, тримається і функціонує політична система. Навколо держави формуються інші організаційні структури. Поза зв'язком з державою вони не мають політичних властивостей. А тому держава є фундаментальною, базовою організаційною структурою в політичній організації суспільства й у всій його політичній системі.

Місце держави як визначального елемента політичної організації суспільства визначається призначенням її в суспільстві. Вона виступає як:

> політична організація громадянського суспільства;

> носій влади в суспільстві;

> представник усього населення на даній географічній території;

> форма політичного панування, що виражається у прийнятті владних рішень, які стосуються всього суспільства й обов'язкові для виконання всім населенням;

> джерело всього політичного в суспільстві, його стрижневий елемент;

> виразник загального інтересу;

> інструмент реалізації загальної волі в суспільстві;

> творець загальних цілей у суспільстві;

> основний стабілізатор суспільного життя;

> головний суб'єкт політичного суверенітету.

Отже, держава має складний механізм, а функціонування її багатогранне.

Усі ми живемо в державі, відчуваємо на собі її вплив, підкоряємося її владі, користуємося послугами державних органів, тому, здавалося б, визначення держави для кожного має бути простою справою. Однак політична література ще зі стародавніх часів наводить безліч визначень держави. І це не випадково, оскільки держава — надзвичайно складне політичне явище і вмістити в поняття таку багатоскладність надто важко. Багатоваріантність визначення держави зумовлена також і тим, що, розвиваючись, вона набуває нових рис і поглиблює зміст свого функціонування.

Так, ще за Арістотеля суспільне життя слугувало державі, а сама держава розглядалася як об'єднання для управління суспільством. Благо держави було первісним стосовно блага індивіда, людини, яка «за своєю природою є істота політична» (Арістотель).

Ідеї Арістотеля про державу приваблювали Н. Макіавеллі і Ж. Бодена. Н. Макіавеллі розглядав державу як втілення сильної світської централізованої влади. Ж. Боден визначав державу як правове управління багатьма сторонами життєдіяльності суспільства. Визначення правового принципу держави і найважливішої ідеї — ідеї державного суверенітету — було прогресивним явищем того часу.

Марксистсько-ленінська концепція держави спиралася на класове насильство, яке розглядалося як сутність політичних і правових явищ. Політична ідеологія класового насильства не була витвором марксової уяви. Відомо, що ще з давніх часів політична думка розрізняє дві сторони держави — організоване насильство і загальне благо (те, що нині називають суспільним, або загальним, благоденством). Абсолютизація однієї із сторін підводила того чи іншого мислителя до теорії, згідно з якою с сутністю держави є або насильство, або такий спосіб організації соціуму, який забезпечує загальне благо. На основі цього формувалися або теорія насильства, або вчення про благе життя.

Марксистська теорія держави як органу насильства історично зрозуміла, оскільки вчення про класову боротьбу як метатеорія уявлень про державу формувалося в період становлення індустріального суспільства. В той час соціальна структура мала яскраво виражений класовий характер. Класові антагонізми породжували революційні виступи пролетаріату, а держава уособлювала й обстоювала інтереси переважно економічно панівного класу.

Однак за умов індустріального суспільства марксистська «теорія насильства» непридатна для аналізу державності. Це пояснюється тим, що сучасне суспільство є складною соціальною структурою, де насильство дедалі більше відходить на задній план у результаті звуження соціальних суперечностей, а на передній виступає загальносоціальна діяльність держави.

Навколо проблеми держави і суспільства й сьогодні у світовій політології точаться гострі дискусії. За аналізом американських політологів Р. Бенжаміната Р. Дюваля, склалося п'ять авторитетних концепцій держави:

1. Держава — це «діюча» або «владна» сила. Відповідно до цього вона приймає рішення і робить політику в суспільстві.

2. Держава — це втілення певних «організаційних принципів», що надають структурної узгодженості й цілісності різним інституціям управління. Це концепція держави як організова ного цілого, структурно оформленого державного апарату.

3. Держава