Політична легітимація (від лат. legitimus — законний) — поняття не юридичне, а більше фактичне: це стан, що виражає виправданість, доцільність та інші виміри відповідності конкретної державної влади установкам, сподіванням громадян, соціальних спільнот, суспільства в цілому.

Визнання державної влади пов'язане не з виданням закону і прийняттям конституції (хоча й це може входити в процес легітимації), а з комплексом переживань і установок на ґрунті раціональної оцінки, політичного досвіду та внутрішніх стимулів, з політичними уявленнями різних верств населення про дотримання державною владою норм соціальної справедливості, прав людини. Нелегітимна влада — це влада, що спирається на насильство, інші форми примусу, у тому числі психічний вплив.

Політична легітимація державної влади надає їй відповідного авторитету в суспільстві. Більшість населення добровільно та цілком свідомо підкоряється їй. Це робить владу стабільною і стійкою. Однак проста арифметична більшість не може слугувати основою справжньої легітимації, адже за гітлерівського режиму більшість німців прийняли політику територіальних зазіхань і "очищення раси".

Вирішальним критерієм політичної легітимації влади є відповідність її загальнолюдським цінностям.

Політична легітимація державної влади може передбачати і передбачає її легалізацію. Однак слід пам'ятати, що легітимація інколи суперечить формальній легалізації. Це відбувається тоді, коли прийняті закони не відповідають нормам справедливості, загальнодемократичним цінностям більшості населення. У цьому разі легітимації або немає (наприклад, населення негативно ставиться до встановлених владою тоталітарних порядків), або в ході революційних подій, національно-визвольних рухів відбувається легітимація іншої, антидержавної, повстанської, переддержавної влади, що склалася у звільнених районах і згодом перетворюється на державну владу.

Можлива також псевдолегітимація, коли під впливом пропаганди, розпалювання ворожнечі, використання лідером особистої харизми при забороні опозиції й вільної преси, приховуванні правдивої інформації та інших діях більшість населення підтримує державну владу, що задовольняє деякі поточні інтереси його на шкоду корінним сподіванням.

Політична легалізація і легітимація влади тісно взаємопов'язані. Починаючи від М. Вебера, розрізняють три "чисті" типи легітимації влади. Це традиційна, харизматична і раціональна легітимації.

1. Традиційна легітимація — це панування, засноване на традиційному авторитеті, що ґрунтується на повазі до звичаїв, вірі у їх наступність і спирається на стереотипи свідомості та поведінки.

Так, традиції відіграють провідну роль у зміцненні монархічної влади в мусульманських державах Перської затоки — Кувейті, Саудівській Аравії, Бахрейні та ін., а також у Непалі, Бутані, Брунеї.

2. Харизматична легітимація — це панування, що ґрунтується на вірі в особливі якості вождя або окремої групи осіб, у їхню виняткову місію в розвитку держави. Прикладом може бути віра у "доброго царя", у "великого вождя всіх народів". Харизматична державна ідеологія пов'язана з іменами Й. Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена, Хо Ші Міна та ін.

3. Раціональна легітимація — панування, що спирається на раціональну оцінку, переконання в розумності існуючих порядків, законів, правил, прийнятих у демократичних державах. Раціональна легітимація за сучасних умов є основною для

створення демократичної правової держави.

Дуже рідко буває так, що використовується лише одна форма легітимації влади в державі, частіше вони діють у комплексі. Так, у демократичній Великій Британії головним є спосіб раціональної легітимації. Однак діяльність прем'єр-міністрів У. Чер-чілля і М. Тетчер мала елементи харизми, а традиції відігравали важливу роль у діяльності парламенту і кабінету. Значною мірою роль Шарля де Голля, як президента французької держави, пов'язана з його діяльністю лідера Руху Опору у боротьбі проти фашизму під час Другої світової війни. Влада

В. Леніна і Й. Сталіна в СРСР була освячена ідеологічними чинниками. Отже, утвердження раціональної легітимації потребує певного часу.

Політична легалізація і політична легітимація державної влади пов'язані з поняттям політичного, державного суверенітету.

Суверенітет притаманний сучасній державі. До властивостей державного суверенітету належать: повновладдя, верховенство влади на географічній території, де розташована держава; єдність і неподільність території, або територіальна цілісність; недоторканність територіальних кордонів і невтручання у внутрішні справи іншої держави; забезпечення правової системи. Свій суверенітет держава забезпечує всіма способами, навіть силовим, якщо цього вимагають обставини.

Характерною особливістю держави є наявність інструментів силового забезпечення політики. Утримання війська і судово-репресивного апарату — це те, що особливо відрізняє державу від інших політичних організацій. Жодна політична організація не спроможна оголосити і вести війну. Це може зробити лише держава. Насильство — метод, який властивий винятково державі, тобто є її монополією. Жодна інша організація за своєю природою не повинна застосовувати насильство. Форми насильства державно узаконені. Монополія на легітимне насильство з боку держави має межі, визначені законом.

Сила і могутність держави, як і влада її, за сучасних умов виявляються не в спроможності застосовувати силу, а в турботі про членів суспільства, створенні умов для їхньої безпеки і самореалізації. Зловживання владою, позбавлення прав і свобод є наслідком невиправданої концентрації державної влади, некомпетентності у використанні політичної сили, нерозуміння владних прерогатив держави.

Як суверенне, незалежне утворення держава виконує свої функції управління суспільством.

Суттєвими ознаками функцій держави є такі:

1) стійка предметна діяльність держави в тій чи іншій сфері життя;

2) безпосередній зв'язок між сутністю держави та її соціальним призначенням, що реалізується за допомогою відповідних функцій;

3) спрямування функцій держави на виконання конкретних завдань і досягнення цілей, що постають на кожному історичному етапі розвитку суспільства;

4) здійснення влади в певних формах (найчастіше у право вих) і за допомогою особливих