та поділу влади, множинності ідеологічних спрямувань, творення складної соціальної структури, розвитку масштабності культури. При цьому євроцентристський підхід до демократії був заснований на високій повазі до особистості, на приматі індивідуалізму перед колективізмом. Механічне перенесення європейських зразків правової держави на інший соціальний, політичний, державно-правовий ґрунт не дасть прямих результатів, тут слід враховувати всі ознаки ментальності й історичного досвіду життя українського народу. Однак і не звертатися до позитивного надбання теорії і практики творення правової держави, набутого людством, означає виключення України із загального світового процесу розвитку.
Основні риси правової держави:
1. Конституційна юрисдикція. Конституція — основний закон. Усі інші мають прийматися на її основі і оспорюватися, якщо суперечать їй.
2. Верховенство права. Розвинена і діюча система права та законодавства, що містить чітко визначені права й обов'язки громадян, компетенцію державних органів і забезпечується
силою держави, всією системою норм суспільства. Право як гарант свободи особистості є цінністю. Право — спосіб припинення соціальних суперечностей і конфліктів. Панування політичного плюралізму в суспільстві забезпечує демократичні громадянські засади функціонування держави, її структурних елементів.
3. Реально існуючий, а не лише про декларований, єдиний для всіх, обов'язковий правопорядок у державі.
4. Парламентаризм. Наявність сильної держави, здатної захистити громадян і забезпечити власний механізм функціонування.
5. Розвинена виборча система.
6. Здатність державного механізму до впливу на суспільство згори, одержання інформації знизу, забезпечення зв'язків по горизонталі через систему державних інституцій, правових та інших механізмів.
7. Наявність гарантій дотримання права і законодав ства.
8. Пріоритет прав людини.
9. Повага до права і закону з боку громадян, усіх державних і громадських структур. Розвинена правова культура. Держава, що є суб'єктом права, має бути сама пов'язана правовими нормами. Це зумовлено природою самої держави, якатяжіє до централізації.
10. Забезпечення життєдіяльності громадянського суспільства, демократичних засад її.
11. Забезпечення суверенітету особистості.
12. Поділ влад на три основні гілки — законодавчу, виконавчу і судову. Всі гілки влади мають бути урівноважені, стримувати одна одну. Цим попереджається зловживання владою.
Проголошення в Конституції України демократичної, соціальної та правової держави покличе до життя зміни в системі права, зокрема утвердить такі тенденції його розвитку.
1. Гуманізація закону, орієнтація його на людину.
2. Розширення кола відносин, що регулюються законами(наприклад, екологія, охорона здоров'я тощо), і пошук оптимальних методів їх правової регламентації.
3. Тісний взаємозв'язок національного права з міжнародним.
4. Суттєве зростання частки законів у загальній кількостінормативних актів.
5. Трансформація елементів правової регуляції та саморегуляції поведінки суб'єктів права на користь останньої. Трансформація "державного" інтересу в напрямі "публічного інтересу".
6. Утвердження принципу людського виміру права.
Юридичні механізми державного функціонування мають
підкріплюватися певним рівнем економічного розвитку, зростанням виробництва, добробуту, підвищенням рівня життя, а також відповідно до цього накопиченням соціального змісту державності.
Соціальна держава, побудована на праві, — це наступний етап розвитку державності на новому витку цивілізації і культури. Природа правової держави збагачується соціальними засадами. Вони, у свою чергу, трансформують владні функції держави з метою нівелювання соціальних нерівностей. Стверджуючи себе соціально, держава бере відповідальність за стан справ у суспільстві, за встановлення принципу справедливості, який за ринкових умов не може вийти за межі забезпечення кожному індивідові гідного рівня життя.
Ідеї соціальної державності постали наприкінці XIX — на початку XX ст., коли з'явилися реальні економічні можливості пом'якшити соціальні суперечності.
У сучасній Україні становлення правової й соціальної державності збігається в часі. Ситуація перехідного періоду потребує одночасного формування правових і соціальних характеристик держави та законодавчого закріплення їх.
Посилення соціальних якостей держави не означає її послаблення. Виконання соціальних функцій неможливе без удосконалення державних заходів, спрямованих на здійснення соціального регулювання, запобігання зрівнялівці та адмініструванню. Пошук державою балансу свободи економічного розвитку і вмілого впливу на стихію ринку сприятиме нагромадженню ознак демократичності державного устрою, утвердженню історично сформованих і національно властивих державі демократичних методів і форм функціонування. їх держава не може просто перейняти. Вони мають стати усвідомленою необхідністю, частиною національно-державного змісту життя. Це відбувається не в результаті схвалення або відміни певного законодавчого акту, а в ході тривалої соціальної еволюції. Захід довго йшов до форм державної демократії, що утвердилася і є превалюючою сьогодні. Схід та Південь прагнуть скористатися цим досвідом, проте цього не можна зробити відразу. Потрібен перехідний період з властивими йому суперечностями і конфліктами.
В Україні немає парламентських традицій. Незначний досвід політичного життя за умов демократії, що встановлюється, несе на собі відбиток попереднього розвитку, порушення всіх соціальних норм життя. Як говорив Ш. Монтеск'є, принципом демократичної республіки є громадянська доброчесність. Якщо ж вона підміняється злодійством, то демократія вироджується і гине. Сучасна державна система як перехідна має створити цивілізовані механізми природного розвитку суспільства, забезпечити правові та соціальні механізми зв'язків з партійними структурами, громадськими об'єднаннями. Спираючись на досягнення наукової думки, історичної практики власного народу та інших народів світу, вона має стати знаряддям прогресивних змін.
4 Політичні режими: типологія та основні характеристики
Поняття "політичний режим" можна визначити як систему способів і методів управління певним державно організованим суспільством або як систему способів і методів взаємодії суспільства та органів політичної влади. Серед типологій політичних режимів найпоширенішою в світовій політичній науці й традиційною для вітчизняної політології є та, яка полягає у протиставленні демократії різним недемократичним режимам. При цьому нерідко терміни, що застосовуються для характеристики недемократичних режимів (зокрема, "диктаторський", "авторитарний", "тоталітарний"), уживаються як тотожні, або як такі, що означають різні ступені недемократичності (наприклад, іноді тоталітарний режим мислиться як найвищий ступінь "авторитарної деградації" політичного режиму). Слід чітко визначати специфічні сфери політичного життя,