Як правило, засоби масової інформації в основному знаходяться в руках панівних у суспільстві політичних сил, саме тому їхня діяльність орієнтована на стабілізацію існуючої політичної системи. Суттєву роль відіграють засоби масової інформації у здійсненні такого способу попередження конфліктів, як "створення образу ворога", сенс якого полягає у покладанні відповідальності за невирішені проблеми на інші політичні сили (наприклад, на опозицію), що відволікає увагу населення від гострих політичних та соціальних проблем.

Четвертий шлях — інтеграція контреліти в політичну систему. Дестабілізація суспільної системи сприяє формуванню контреліти, що відіграє роль інтегратора суспільного невдоволення. Контреліта рекрутується за рахунок нестандартно мислячих, талановитих людей, які в силу різних обставин не увійшли до складу правлячої еліти. І хоча влада намагається у будь-який спосіб нейтралізувати такого суперника, іноді це вдається. Представників контреліти можна інтегрувати в політичну систему, залучаючи їх до складу правлячої еліти, якщо кінцеві політичні інтереси ЇЇ не суперечать позиції правлячих кіл.

П'ятий шлях — послаблення опозиції. Якщо контреліта не ставить за мету повну дестабілізацію існуючої системи, то опозиція має чіткі наміри створити власну систему. Це вимагає від політичного керівництва послабити дії опозиції, для чого використовуються такі способи:

> упереджуюча ініціатива в заходах, які збиралася здійснити опозиція;

> викриття корисливої мети членів опозиції;

> доведення неспроможності досягнення цілей, поставлених опозицією;

> формування недовіри до опозиції з боку її прихильників;

> стимулювання "перебіжчиків" від опозиції введенням їх у владні структури;

> нейтралізація лідерів опозиції.

Стратегічні рішення орієнтовані на попередження криз у міжнаціональних відносинах шляхом створення правових, політичних, економічних та соціально-психологічних умов для вирішення існуючих проблем та суперечностей. Отже, основними принципами роз в'я зання міжетнічних конфліктів є:

> демократизм, заснований на праві націй на самовизначення та врахуванні національних інтересів;

> компроміс та діалог сторін конфлікту;

> рівноправність усіх етносів — учасників конфлікту;

> непримиренність до будь-яких проявів націоналізму, шовінізму та сепаратизму.

Заслуговують на увагу міжнародні конфлікти. їх особливість полягає в тому, що основними суб'єктами в них здебільшого є держави. Виокремлюють три типи міжнародних конфліктів:

> міждержавні конфлікти, коли обидві протидіючі сторони — держави, або їх коаліції;

> національно-визвольні війни, у цьому випадку одна із конфліктуючих сторін представлена державою. Війни можуть мати антиколоніальний чи антирасистський характер, а також бути спрямовані проти урядів, які діють всупереч принципам демократії;

> внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти, під час яких держава підтримує одну з конфліктуючих сторін на тере нах іншої держави.

Міждержавні конфлікти мають власну специфіку. По-перше, в їх основі лежить зіткнення національно-державних інтересів конфліктуючих сторін. По-друге, сучасні міждержавні конфлікти впливають на міжнародні відносини як локально, так і глобально. І, зрештою, міждержавні конфлікти можуть спричинити масову загибель людей як в країнах — учасницях конфлікту, так і в усьому світі.

Залежно від інтересів, які обстоюються у конфлікті, прийнято розрізняти:

> конфлікт ідеологій між державами з різними суспільно-

політичними системами (нині їхня гострота зменшилася);

> конфлікти між державами за політичне панування в світі

або у регіоні;

> конфлікти, де сторони відстоюють власні економічні інте

реси;

> територіальні конфлікти;

> релігійні конфлікти.

Технологія попередження міждержавних конфліктів має ряд особливостей. Насамперед, основні зусилля мають бути спрямовані на безконфліктне вирішення проблем, що виникають як результат об'єктивних протиріч. Попередження має на увазі максимальне зниження негативних наслідків потенційних конфліктів. Виходячи з цього, основні напрями попередження міжнародних конфліктів спираються на принципи демократичного розвитку світу. Інтернаціоналізація життя світового співтовариства, яка триває протягом останніх десятиріч, — один з перших таких принципів. За деякими джерелами, у світі налічується понад 400 транснаціональних корпорацій. І хоча в останні роки ми спостерігаємо дезінтеграційні процеси у Західній Європі, об'єднавчі тенденції в майбутньому переважатимуть. Другий важливий аспект — дотримання всіма країнами принципу мирного співіснування, тобто визнання всіма суб'єктами міжнародних відносин права кожного народу на вільний вибір шляху розвитку, допущення об'єктивної поліваріантності суспільного розвитку. Третій, не менш важливий аспект — зниження рівня воєнного протистояння, скорочення озброєння і особливо зброї масового знищення. Важлива роль у попередженні міждержавних конфліктів належить міжнародним міжурядовим організаціям — ООН, ОБСЄ, ОПЕК, НАТО, Раді Європи, Європейському Союзу, Лізі арабських держав, Організації африканської єдності та ін. Головним завданням цих організацій є будівництво системи міжнародної регіональної та загальносвітової безпеки. Історія свідчить, що попередження міждержавних конфліктів гарантує загальноцивілізаційний прогрес і сприяє попередженню конфліктів у внутрішньополітичному житті держав.

Розглянувши причини, типи, суб'єкти, особливості політичних конфліктів, потрібно визначити можливості врегулювання їх. Протягом свого розвитку людство накопичило чималий досвід ненасильницького політичного вирішення конфліктів. Розвиткові досліджень з урегулювання конфліктів допомогло формування нового підходу до об'єкту аналізу політичного конфлікту. Вчені почали орієнтуватися, перш за все, на проведення порівняльного аналізу конфліктів і засобів їх регулювання в різних країнах, в різні часи, в різних соціально-політичних умовах. У всій різноманітності політичних конфліктів дослідники стали виявляти не унікальні особливості тієї чи іншої конкретної ситуації, а навпаки, найбільш загальні моменти, що дають можливість розв'язувати конфлікти мирними засобами. Для усвідомлення конфлікту як певного процесу необхідно розрізняти такі його фази:

> формальну, коли створюється соціальна база, формується ідеологія, висуваються домагання;

> загострення розвитку конфлікту, коли сторони переходять до войовничої тактики, відкрито йдучи на розрив з узаконеними нормами та структурами;

> воєнну реалізацію конфлікту, коли можливе збройнезіткнення;

> постреалізаційну, коли відбувається відбудова порядку, що існував до конфлікту;

> постформальну, під час якої ведуться переговори та дискусії з проблем забезпечення безпеки у