АНОТАЦІЯ
ЗМІСТ
ВСТУП | 6
РОЗДІЛ 1
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ
1.1 Історія становлення та розвитку системи соціальних гарантій |
10
1.2 Правовий статус суб’єкта військової служби | 18
1.3 Правові основи соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей та державні гарантії |
23
РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ
2.1 Поняття та пріоритети соціальної політики в Збройних силах України |
29
2.2 Особливості зарубіжного досвіду щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту |
36
РОЗДІЛ 3
МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ
3.1 Військові аспекти Державного бюджету України | 41
3.2 Соціальна проблематика військової сфери
3.2.1 Житлове забезпечення | 47
3.2.2 Деякі аспекти соціальної професійної адаптації військовослужбовців звільнених з військової служби |
60
3.3 Пропозиції щодо вдосконалення соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей |
77
ВИСНОВКИ | 84
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ | 89
ВСТУП
Чисельність Збройних Сил України станом на кінець 2005 року становила 285 тисяч. У 2008 році чисельність особового складу Збройних Сил скоротилась на 9 тис. чол. [23], а до кінця 2011 року має залишитися 143 тисячі військовослужбовців.
Логічно виникає питання, чи підкріплене таке скорочення чисельності Збройних Сил України ресурсною базою (коштами) щодо дотримання соціальних стандартів, адже потрібно фінансувати не тільки заходи щодо забезпечення суверенітету й територіальної цілісності держави, а й віддати левову частку грошей на осіб, які уже стали непотрібними армії, отримавши статус безробітних.
На сучасному етапі перетворень, що відбуваються в нашій країні, виважена соціальна політика держави у Збройних Силах є однією з основних умов досягнення цілей їхнього реформування. Конституція України (ст. 17) визначає, що „держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей” [1].
Після офіційного проголошення Україною політичного курсу на інтеграцію до Організації Північноатлантичного договору виникла необхідність наблизити соціальні стандарти українських військовослужбовців до рівня армій країн Альянсу, що потребує переходу від принципу примусовості щодо виконання військового обов’язку до створення умов, за яких забезпечується свобода вибору та зростає особиста відповідальність людини за захист суспільства і держави.
Загалом, у сфері забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців Міністерство оборони та Генеральний штаб докладають значних зусиль, спрямованих, на створення належних умов військової служби та підви-щення соціального статусу військовослужбовця в суспільстві - що пози-тивно вплине на кількісні та якісні показники потенціалу кадрового попов-нення Збройних Сил.
Водночас, цих зусиль на фоні недосконалої державної бюджетної полі-тики недостатньо для того, щоб зробити привабливою професію військово-службовця. За результатами соціологічних досліджень, лише 7% опитаних дорослих громадян України визнають військову освіту перспективною на ринку праці - при тому, що Збройним Силам і військовослужбовцям як представникам професії довіряють близько 70% опитаних (за результатами опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень ім.О.Разумкова (УЦЕПД) з 16 по 22 вересня 2006р., опитано 2 000 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%). [6]
За даними соціологічної служби Центру Разумкова понад 70% військовослужбовців Збройних Сил України оцінюють ставлення представників органів центральної влади до армії “як байдуже”, а 20% – “як вороже та презирливе”. А головною причиною негативних оцінок стану справ у Збройних Силах України військові назвали свою соціальну незахищеність (45%), втрату моральних цінностей військової служби (25%), помилки вищого військового керівництва (23%). Понад 80% офіцерів оцінюють матеріальний стан своєї сім’ї як нижчий від середнього та низький [6].
Невипадково, за даними соціологічних досліджень (УЦЕПД), понад 75% громадян України вважають рівень соціального захисту військових низьким і лише 12,5% оцінюють його як середній.
Як бачимо, позитивний імідж Збройних Сил залежить від цілої системи чинників, переважно — соціаль-них. Достатньо незадовільного стану хоча б одного з них - і престиж військової професії падає. Як соціальні пільги, грошове, житлове і пенсійне забезпечення, стан військової дис-ципліни та виховної роботи впливають на при-вабливість військової служби? Що слід зро-бити для покращення ситуації?
Загалом, держава може очікувати і вправі вимагати від військовослужбовця ефективного виконання ним своїх обов’язків лише за умов дотримання наданих йому соціальних гарантій.
Водночас, саме в цій сфері дотепер існують досить гострі проблеми, для розв’язання яких зусиль лише Міністерства оборони недостатньо. Забезпечення соціальних гарантій військовослужбовцям і членам їх сімей є справою загальнодержавного масштабу, тому воно може бути досягнуте лише спільними зусиллями законодавчої і виконавчої влади, а також – органів місцевого самоврядування.
Актуальність теми визначається нагальною потребою надання державою військовослужбовцям відповідних гарантій, які певним чином мають відшкодовувати додаткові навантаження, пов'язані з особливостями виконання обов'язків військової служби, що часто супроводжується ризиком для життя й здоров'я. На цей час у Збройних Силах України тривають процеси, пов'язані з оптимізацією чисельності особового складу та заходами, спрямованими на оновлення та модернізацію технічної складової. Значна кількість особового складу має бути звільнена в запас і забезпечена належними соціальними гарантіями. Але в умовах складної ситуації в економічній сфері держави відповідне соціальне забезпечення є вкрай складним завданням, яке не завжди забезпечується чинним законодавством. Тому політичні діячі, військові начальники, вчені постійно намагаються знайти шляхи розв'язання питання щодо удосконалення соціального захисту військовослужбовців. Осторонь від цієї проблеми не залишилися й ми, обравши тему своєї магістерської роботи ”Державна політика у сфері соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей”.
Мета цього дослідження полягає у висвітленні формування соціального захисту військовослужбовців, із врахуванням історичного досвіду в процесі подальшого вдосконалення соціального забезпечення Збройних