Основні завдання:

1.Описати сутність соціального захисту особи-військовослужбовця, його розвиток із здобуттям Україною незалежності та державні гарантії соціального захисту в умовах сьогодення.

2. Висвітлити основні напрями соціальної політики України в сфері правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

3. Визначити необхідність і надати пропозиції по удосконаленню законодавчої бази в сфері соціального захисту випускників вищих військових навчальних закладів та членів їх сімей. Надати пропозиції по основним напрямам посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Об’єктом дослідження цієї роботи є військовослужбовці Збройних Сил України, члени її сім’ї.

Предметом – державна політика в сфері соціального захисту громадян України, які перебувають або перебували на службі у Збройних Силах України, а також членів їхніх сімей. Процесом дослідження виступає підвищення ефективності системи соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а також випускників вищих військових навчальних закладів та членів їх сімей.

Як інструмент добування фактичного матеріалу, для досягнення поставленої мети, в роботі застосовуються такі методи наукового дослідження як: порівняння, аналіз і синтез, аналогії.

Теоретична та практична цінність проведеного наукового дослідження та отриманих результатівв полягає у тому, що вони можуть бути використані в роботі державних служб по соціальному та правовому захисту військовослужбовців та членів їх сімей, застосовані для удосконалення механізму реалізації державної політики в Збройних Силах України.

Обсяг магістерської роботи становить 94 сторінку. Структура роботи містить зміст, вступ, три розділи, висновки. Список використаних джерел містить 52 найменування. У роботі вміщено 3 таблиці.

РОЗДІЛ 1

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ  

1.1  Історія становлення та розвитку системи соціальних гарантій в умовах сучасної України

Система комплектування, утримання та забезпечення військових формувань розвивалася відповідно до історичного розвитку людської цивілізації за одними й тими самими закономірностями. Протягом століть формувалося ставлення до збройних формувань і озброєних людей, відносин між ними й державою як основним замовником їх специфічних послуг. Але проблема забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців поряд з правовими аспектами має значення історичного характеру.    

До ухвалення власного закону України про соціальні гарантії військовослужбовців, у цій сфері мали чинність правові норми колишнього СРСР. Переваги та пільги військовослужбовців Збройних Сил СРСР мали широкий спектр. Зокрема, до них відносилися пільги під час призову на дійсну військову службу та проходження її у запасі. До цих соціальних норм входили соціальні гарантії при проходженні військової підготовки. Також були надані певні переваги військовослужбовцям та їх сім'ям, які містили житлові та медичні пільги, заходи заохочення військових раціоналізаторів та винахідників, пільги у галузі охорони здоров'я та відпусток. Також до цього переліку належали соціальні гарантії у галузі сільського господарства та пільгових зборів. Законодавчими нормами колишнього Радянського Союзу були встановлені достатньо різноманітні та численні соціальні гарантії ветеранам, учасникам та інвалідам Великої Вітчизняної війни. Вони були зведені у певні види, які містили різні спектри соціальних пільг та положень. Відповідні соціальні гарантії були передбачені військовослужбовцям, а також працівникам та службовцям Збройних Сил СРСР, які перебували на території Демократичної Республіки Афганістан з 1979 по 1989 роки [28].    

20 грудня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” [24]. Цей нормативний акт став базисним правовим документом, який започаткував основи створення системи соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України. Радянське законодавство не передбачало окремого закону саме із соціального захисту військовослужбовців. Соціальне забезпечення військової сфери встановлювали положення про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та відповідні постанови Ради Міністрів СРСР у військово-соціальній галузі. Але українське законодавство ці сфери військового права цілком справедливо відокремило, що було наближенням до міжнародних стандартів забезпечення загальних прав людини. І цей закон у 1991 році був прогресивним та перспективним, незважаючи на його деяку правову недосконалість, яка полягала у невизначеності мети цього нормативного акту в його загальних засадах, що є основою будь-якого закону [28].  

У наступному 1992 році Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” [21]. Видання закону такого характеру було черговим кроком держави щодо встановлення дієвих соціальних гарантій захисникам Вітчизни, їх удосконалення, внесення нових, більш ефективних законодавчих положень щодо механізму соціального забезпечення колишніх військовослужбовців. Слід наголосити на його детальному розробленні, чіткій визначеності положень та простому трактуванні. Так, норми, розміри та умови призначення пенсій згідно з вищезазначеним Законом були більш гнучкими та вдосконаленими у порівнянні з відповідним законодавством колишнього Союзу РСР, що давало змогу державі підвищити рівень пенсійного забезпечення окремих категорій пенсіонерів. Також норми цього закону дозволили збільшити розміри пенсій за вислугу років пенсіонерам з числа інвалідів війни [28].

Подальшим кроком у діяльності щодо забезпечення соціальних гарантій військових ветеранів став Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року [17]. Цей законодавчий документ визначив осіб, які належали до ветеранів війни, безпосередніх учасників бойових дій, учасників війни та взагалі тих, на кого він поширювався. Також його норми стосувалися осіб, які мали особливі заслуги перед Батьківщиною. Цей нормативно-правовий акт встановлював достатньо широкий ряд пільг та гарантій соціального захисту ветеранам, інвалідам та учасникам війни, а також іншим особам, на яких поширювалася дія цього Закону [28].

Вагомий внесок щодо покращення соціального становища військовослужбовців Збройних Сил України був здійснений державою у жовтні