Необхідно мати на увазі, що особи, звільнені із військової служби, можуть мати специфічний статус, який пов’язується із реформуванням Збройних Сил України, отже, на яких поширюється дія Закону України „ Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей[1, с.23].

Право на соціальну адаптацію військовослужбовців, осіб, звільнених із військової служби, та членів їхніх сімей нормативно закріплене і має на меті всебічне забезпечення прав на працю, вільний вибір роботи та захист від безробіття, адекватний рівень життя, відпочинок і дозвілля, права на здоров’я, освіту.

Це право реалізується шляхом застосування норм законів України „Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей”, „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх осіб”, „Про зайнятість населення” „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб”.

Соціальна адаптація осіб, звільнених із військової служби є складним і болючим суспільним процесом. У найбільш загальних рисах вона передбачає освоєння норм і правил соціального середовища, процес пристосування до нових соціальних умов і завершується реалізацією прав на працю, вільний вибір роботи та отримання справедливої і задовільної винагороди за неї.

Складність та неоднозначність соціальної адаптації має глибокі витоки. Зокрема, це те, що в середовищі кадрових військовослужбовців ідея скорочення Збройних сил Української держави викликає неоднозначну реакцію: 43% опитаних підтримують та 47% – ні (ще 10% не визначилися). Більшість експертів (60%) підтримують ідею скорочення Збройних сил. З одного боку, на думку і офіцерів, і експертів, Збройні сили України потребують реформування в кадровому та матеріально-технічному вимірі. З іншого, – військовослужбовці не задоволені тим, яким чином здійснюється політика скорочення на місцевому рівні.

Проблемність цього питання обумовлена рядом факторів, які носять як суспільний, так і психологічний, суб'єктивний характер. Перш за все вилучається суспільна небезпечність нерозв'язаності проблеми соціальної адаптації, оскільки більше 70% звільнених із військової служби отримали стійкі глибокі знання і тверді навички деструктивного, руйнівного характеру, вони мають стійкі корпоративні зв’язки Це люди, які мають суто військові спеціальності – стрілки, снайпери, танкісти, артилеристи тощо. Тому представників таких категорій людей можна очікувати зустріти не тільки в службах охорони, але й серед найманців, які беруть участь у міжнародних конфліктах, терористичних актах, злочинній діяльності кримінальних угрупувань. Тому масовий вихід із збройних сил таких людей змушує суспільство уважно та прискіпливо відноситись до їхнього життя після звільнення[1, с.42].

Поряд з тим, аналіз свідчить, що військовослужбовці, як правило, не пов’язують своє майбутнє з використанням знань і навичок, набутих за наявною військовою спеціальністю, і вона не є тим фактором, який буде полегшувати працевлаштування та адаптацію на робочому місці в нових умовах. Досвід також засвідчив, що підвищення кваліфікації тою чи іншою мірою потребують і військовослужбовці деяких, здається, цивільних спеціальностей – фінансисти, юристи, військові медики тощо.

Суспільство має зважити на те, що більшість звільнених із військової служби зосереджена у віддалених військових містечках, військових гарнізонах, де як правило, відсутні вільні робочі місця. Ситуація поглиблюється тим, що військові частини, які підпали під реформування та скорочення, самі виконували функції роботодавця і при скороченні вивільнили значну кількість робочих місць.

Суттєво впливає на зайнятість звільнених військовослужбовців відсутність житла, нерозвиненість його ринку та висока вартість житла, психологічні особливості населення України, яке веде пошук роботи в районах проживання і не готове мігрувати до робочих місць. Необхідність державного реагування на вирішення завдань зайнятості звільнених із військової служби осіб обумовлена також зобов’язаннями держави щодо їхнього соціального захисту, тим, що ця категорія громадян – це люди працездатного віку, мають право на самореалізацію в нових умовах. Варто зазначити, що середній вік військового пенсіонера становить 54 роки.

Аналіз ситуації свідчить, що ринок праці не здатний забезпечити роботу такій кількості специфічної робочої сили. Масовість проблеми підтверджується деякими кількісними характеристиками звільнення із військової служби. Так, тільки офіцерів було звільнено: у 1992 році 14819 осіб; 1996 році 9472 осіб; 1998 році 10040 осіб; 2000 році 5195 осіб; 2002 році 4821 осіб; 2004 рік 12 818 осіб; 2005 році 9 053 осіб; 2006 році 9 тисяч офіцерів і прапорщиків; у 2007 – близько 6,5 тисяч. Прогнозні показники щодо звільнення громадян України із Збройних Сил України свідчать, що передбачено звільнити із військової служби у 2008 та 2011 роках – по 4750 осіб, у 2009 році - 4,6 тисяч, у 2010 році – близько 5,6 тисяч [ 42].

У зв’язку з тим, що зміна соціального положення, статусу військовослужбовця і його найближчого оточення носить кардинальний характер, виділяється декілька змістовних компонентів, складових частин соціальної адаптації. До них необхідно віднести психологічну складову, правовий аспект та професійну компоненту.

Основною складовою, яка найбільш суттєво впливає на самопочуття звільнених із військової служби є професійна складова, яка реалізується через систему перепідготовки і працевлаштування. Діяльність або бездіяльність системи зберігає в собі суспільні небезпеки відповідного рівня і опосередковано впливають на право громадян України на безпечне життя[1, с.43].

В Україні було зроблено декілька спроб систематизувати накопичений досвід соціальної адаптації. Детальний аналіз реального стану свідчить про