Наступним заходом держави щодо продовження законотворчої діяльності у галузі правового забезпечення соціальних гарантій особового складу Збройних Сил України став Закон України “Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист”, який був прийнятий 24 березня 1998 року [12]. Метою цього нормативного акту було законодавче визначення ветерана військової служби та основних засад державної політики щодо соціального захисту звільнених з військової служби громадян та членів їх сімей. Цей закон містив перелік осіб, на яких мали бути поширеними відповідні пільги, перелік соціальних гарантій, види реалізації права на них ветеранами військової служби. Слід зазначити, що стаття 8 цього законодавчого акту встановлювала положення, згідно з яким у разі відбуття призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі ветерани військової служби та члени їх сімей мали позбавлятися права на пільги [28].    

”Закон про Державний бюджет України, що був прийнятий у 2001 році, не вніс жодних позитивних змін щодо відновлення дії соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України, які були призупинені у минулому 2000 році. Стаття 58 нового нормативно-правового акту, який регулював розподілення бюджетних коштів у 2001 році, повністю дублювала положення норм Закону про Державний бюджет України на 2000 рік. Наприкінці 2001 року Верховна Рада України затвердила Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік.” Норми щодо призупинення основного змісту соціальних гарантій військовослужбовців не були відмінені. При цьому слід зазначити, що негативні зміни у соціальній сфері Збройних Сил України почали привертати увагу з боку найвищого законодавчого та виконавчого органу держави. Так, наприкінці 2002 року Верховною Радою України була заслухана інформація Кабінету Міністрів України про хід реформування Збройних Сил України. Наслідком заслуховування була відповідна Постанова Верховної Ради. У ній зазначалося про невирішеність багатьох соціальних проблем, низький рівень грошового забезпечення, незабезпеченість житлом, незадовільні побутові умови значної частини громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, та членів їх сімей. Незадовільними були визначені рішення Кабінету Міністрів України щодо видання підзаконних нормативних актів, які порушили Конституцію України. Враховуючи те, що становище, в якому перебували Збройні Сили України, потребувало вжиття негайних і рішучих заходів, Верховна Рада постановила визнати незадовільною роботу Кабінету Міністрів України щодо реалізації програм реформування та розвитку Збройних Сил України [28, с.17].   

Призупинення відповідними положеннями Закону про Державний бюджет України найважливіших соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України сприяло виникненню значних проблем матеріального і морального характеру. Зволікання у їх розв'язанні могло призвести до негативних змін глобального характеру, які б значно вплинули на нормальне функціонування Збройних Сил України. Тому держава намагалася здійснити заходи щодо компенсування втрати військовослужбовцями їх основних норм соціального захисту. Так, 7 травня 2000 року вийшла Постанова Кабінету Міністрів України № ”Про звільнення від обкладання прибутковим податком з громадян сум одноразової допомоги та інших виплат ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Продовженням розширення обсягу соціальних гарантій учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни став Указ Президента України № /2000 від 17 травня 2000 року “Про заснування довічних державних стипендій для учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років” [28].   

Вагомим та реально дієвим кроком щодо підвищення рівня соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України та військових пенсіонерів став Указ Президента України “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” [46], підписаний у свято Дня захисника Вітчизни 23 лютого 2002 року. Цим нормативним актом військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, прапорщикам і мічманам та військовослужбовцям молодшого і старшого офіцерського складу (крім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України та військовослужбовців строкової військової служби) були встановлені щомісячні надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), а військовослужбовцям вищого офіцерського складу - у розмірі 50 відсотків. При цьому Кабінету Міністрів було наказано під час підготовки Державного бюджету України на 2003 та наступні роки передбачити видатки на виплату зазначених надбавок [28].    

Намагаючись вчасно реагувати на вимоги часу та враховуючи неспроможність вирішити житлову проблему виключно за кошти державного бюджету Кабінетом Міністрів України 28 січня 2004 року була прийнята постанова № “Про затвердження порядку кредитування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань” [34]. Відповідним нормативно-правовим актом було визначено механізм одержання кредитів для індивідуального та кооперативного житлового будівництва або придбання житла з покриттям боргу за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті військовим формуванням для будівництва або придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України, які не мають житлового приміщення для постійного проживання і перебувають на квартирному обліку за місцем проходження військової служби [28].    

Низький рівень соціального забезпечення Збройних Сил України створив прецедент звернення до найвищих судових інстанцій держави. Так, наприкінці 2004 року Конституційний Суд України визнав положення 3 та 4 закону про Державний бюджет України на 2003 рік [13], дією яких призупинялися соціальні гарантії окремих категорій військовослужбовців такими,