А в Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 5 травня 1950 року вживається два терміни як однозначні: “обмеження” [26, с.8-11,18] та “відступ від своїх обов’язків” [26, с.15].

Отже, міжнародно-правові документи припускають можливість обмеження прав та свобод військовослужбовців; віддають пріоритет у вирішенні даного питання внутрішньодержавному законодавству; припускають обмеження прав і свобод тільки законом і лише в інтересах забезпечення порядку та безпеки, моральності та загального добробуту; не дають повного переліку прав та свобод, в яких можуть бути обмежені військовослужбовці.

Поняття “обмеження”, як певне міжнародно-правове явище, загалом можна охарактеризувати такими елементами: правовою базою, яка визначає характер та зміст обмежень, метою обмежень, обставинами, які викликають необхідність обмежень, правами і свободами, які можуть бути обмежені, правами і свободами, які підлягають обмеженням, інформуванням світового співтовариства про введення обмежень.

Щодо правової бази, яка визначала б характер та зміст обмежень, то слід зазначити, що людина може обмежуватися у своїх правах та свободах тільки на підставі закону.

У цьому відношенні набуває актуальності питання про закріплення на конституційному рівні особливого правового статусу військовослужбовців та регламентування в основному законі держави обмежень в його правах та свободах.

Військове законодавство України не містить норм про можливість обмежень прав і свобод військовослужбовців. Пункт 9 Статуту внутрішньої служби ЗСУ лише зазначає, що “військовослужбовці мають права й свободи громадян України з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, військовими статутами та іншими нормативно-правовими актами [42].

Ця норма передбачає наявність однієї з особливостей – обмеження прав і свобод військовослужбовця, прямо не вказуючи на них.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, що покладають на військовослужбовців додаткові обов’язки. Зокрема, громадяни України, які перебувають на військовій службі, зобов’язані виконувати свої професійні обов’язки і в неробочий час або поза службою. Приміром, згідно статті 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військові навчання, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу [42]. Крім цього, до військовослужбовців запроваджено певні обмеження окремих конституційних прав і свобод. Так, на підставі частини першої статті 33 Конституції України у частині четвертій статті 17 Закону України "Про Збройні Сили України" [20] визначено, що військовослужбовці та працівники Збройних Сил України можуть бути обмежені у свободі пересування, вільному виборі місця проживання та праві вільно залишати територію України. Військовослужбовці не можуть бути членами політичних партій та громадських організацій, які мають політичну мету.

Військовослужбовці також обмежені у встановлених Конституцією України правах на підприємницьку діяльність. Вони не можуть займатись бізнесом та відстоювати свої права страйкуючи. Дії, які цивільна людина вважає своїм законним правом, можуть загрожувати військовому тюремним ув’язненням.

Натомість, згідно ст. 9 ч. 1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” [24], держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють зацікавленість громадян України у військовій службі.

Нормативно-правові акти України не містять дефініції “правовий статус військовослужбовців”. Тому постає питання про прийняття нового законодавчого акту, який би передбачав поняття “правовий статус військовослужбовців”.

Новий закон повинен вміщувати поняття правового статусу військовослужбовців, чітко врегульовувати права, свободи, їх певні правові обмеження (які компенсуються шляхом надання додаткових прав та пільг), обов’язки, відповідальність, право на захист та ряд інших важливих питань. Реалізація такого закону мала б сприяти створенню сучасної професійної армії, яка забезпечуватиме надійну оборону Вітчизни, сприятиме демократизації суспільних відносин у військовій організації, підвищенню соціальної та правової захищеності військовослужбовців, покращенню умов служби, праці, побуту військовослужбовців та їх сімей.

1.3 Правові основи та державні гарантії соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей

Відповідно до ст. 3 конституції України найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі – все це відповідає поняттю соціального захисту військовослужбовців.

”Громадяни України мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом [27]”.

Військовослужбовці, тобто громадяни України, які перебувають на військовій службі відповідно до закону, мають всю повноту конституційних (політичних, соціально-економічних, культурних, релігійних та особистих) прав. Це гарантується конституцією України і підкреслено у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України.

До категорії військовослужбовців відносяться особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, а також інших військових формувань, що створюються відповідно до законів України, курсанти військових навчальних закладів.

На виконання Конституційних норм щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей законодавством установлено систему пільг.

Соціальний захист військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх сімей передбачає володіння певними поняттями та категоріями.

Соціальні гарантії являють собою систему соціально-економічних і правових заходів, які забезпечують умови життєдіяльності членів суспільства, реалізацію їхніх