сприяння підвищенню освітнього рівня військовослужбовців та членів їхніх сімей, реалізації права на працю та відпочинок;

забезпечення гідного рівня матеріального забезпечення та соціальної захищеності військовослужбовців та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил;

створення належних житлово-побутових умов, сприяння здобуттю дітьми військовослужбовців освіти та обраної професії у військових та інших навчальних закладах;

забезпечення надійності системи охорони здоров’я військовослужбовців, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей;

захист прав військовослужбовців, працівників Збройних Сил та осіб, звільнених з військової служби у зв’язку зі скороченням;

приведення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку в різні роки, учасників бойових дій, сімей загиблих військовослужбовців у відповідність із змінами у грошовому забезпеченні військовослужбовців, що перебувають на службі у Збройних Силах [46].

Основи соціальної політики держави у Збройних Силах України викладені в Постанові КМУ від 12 березня 2003 р. № 322 „Про затвердження Основних напрямів посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей на період до 2010 року”[38].

Основні напрями передбачають посилення уваги до розв’язання проблем соціального захисту і визначають пріоритети діяльності органів державної влади у створені достатнього життєвого рівня військовослужбовців. Серед основних напрямів розв’язання проблем соціального захисту, висвітлених в Постанові, є грошове забезпечення військовослужбовців, створення сприятливих житлових та соціально-побутових умов, збереження життя та здоров’я військовослужбовців[38].

Державна політика щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців повинна здійснюватися відповідно до Концептуальних засад стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки „Європейський вибір”, викладених у посланні Президента України до Верховної Ради України від 30 квітня 2002 року.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців повинні стати:

задоволення потреб Збройних Сил щодо грошового забезпечення військовослужбовців на рівні показників Державної програми переходу Збройних Сил до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 348 (щороку під час формування Державного бюджету України);

усунення диспропорції у розмірах грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу у різних військових формуваннях;

пропорційне збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями з відповідним зменшенням розмірів додаткових видів грошового забезпечення.

Забезпечення житлом військовослужбовців є однією з найважливіших соціально-економічних проблем Збройних Сил та інших військових формувань.

Указом Президента України від 2 жовтня 1999 р. № 1262 схвалено, а постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1999 р. № 2166 затверджено Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей [36].

Слід зазначити, що соціальна політика держави стосовно військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил реалізується, перш за все, через механізм грошового, житлового, речового, продовольчого, медичного забезпечення, а щодо тих, хто звільнився із Збройних Сил, - і пенсійного забезпечення[2]. На сьогодні в цій сфері є значні проблеми. Їх вирішення, головним чином, пов'язано з недостатністю фінансування. А тому вирішення наявних проблем у цих сферах соціального забезпечення має надалі вирішуватися державою за рахунок підвищення рівня їхнього бюджетного фінансування. Успіх соціальної політики у військовій сфері також суттєво залежить і від її правового та кадрового забезпечення. Цьому сприятиме впровадження механізму проведення експертизи нормативно-правових актів з питань регулювання правовідносин у соціальній сфері та подальше вдосконалення процесу соціального управління.

Зважаючи на викладене, доцільно зробити такі висновки:

1. Соціальна політика держави в Збройних Силах України - це діяльність держави, військових органів щодо управління та розвитку соціальної складової Збройних Сил, щодо задоволення соціальних потреб та соціального захисту військовослужбовців, працівників Збройних Сил України, ветеранів військової служби, членів їхніх сімей. Від реалізації соціальної політики залежить морально-психологічний етап війська, якість виконання поставлених завдань.

2. Основними напрямами соціальної політики у Збройних Силах є: вдосконалення відносин між військовослужбовцями; збільшення реальних доходів військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та членів їхніх сімей; вдосконалення правової бази реформування системи соціального забезпечення; соціальний захист малозахищених категорій військовослужбовців та ветеранів військової служби.

Ефективна соціальна політика держави щодо Збройних Сил є од-нією з основних умов їхнього по-дальшого розвитку. Від неї зале-жать і бойова готовність військ, і престижність військової служби. Саме вона формує привабливі для військовослужбовців та членів їх-ніх сімей державні соціальні гара-нтії у сферах житлово-комуналь-ного, транспортного обслугову-вання, грошового забезпечення, у галузях охорони здоров'я, культу-ри та фізичної культури і спорту.

Зміст та напрями соціальної політики у Збройних Силах України знайшли свій подальший розвиток та деталізацію у відпрацьованій Міністерством оборони України Моделі Збройних Сил України 2010 року.

Згідно цієї моделі однією із особливостей соціальної політики у Збройних Силах України па період до 2010 року стале наближення умов життя усіх категорій особового складу до стандартів і норм, прийнятих у збройних силах передових країн Європи[2].

2.2 Особливості зарубіжного досвіду щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту

Участь України у заходах військового співробітництва з іншими державами сприяє розширенню формату обміну досвідом з подолання проблемних питань і пошуку ефективних шляхів розвитку збройних сил, сприяє підвищенню рівня взаємовідносин військових структур на двосторонньому та багатосторонньому рівнях з урахуванням інтересів держав-партнерів.

Тому воєнно-політичне та військове співробітництво з ЄС і його державами-членами набуває практичної спрямованості й розглядається керівництвом держави та Міністерства оборони як важливий механізм європейської інтеграції України.

Розвиток співробітництва з ЄС в оборонній сфері вимагає удосконалення нормативно-правової бази міжнародного співробітництва Збройних Сил і держави в цілому, зокрема в частині соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Запровадження європейських норм соціально-економічних стандартів життєдіяльності є одним із пріоритетних завдань, визначених у Державній програмі розвитку Збройних Сил України. Тому доречно було б зважити на здобутий