За умов, коли політична боротьба стає боротьбою світоглядів, а населення розколюється на крайні табори, жоден авторитет не здатен змінити думку виборця. Він здатний лише закріпити віру в правильний вибір, посиливши відчуття власної правоти. Крім посилання на авторитети, СПУ використовувала і природні докази: констатацію здобутків соціалістів у владі. Але ці самі здобутки насправді виявилися зовсім неочевидними.

Якщо зважити на те, що міністр АПК Олександр Баранівський запам’ятався цукровою кризою, Юрій Луценко – невдалою спробою розігнати ДАЇ, голова ФДМУ Валентина Семенюк тим, що хворіла під час продажу "Криворіжсталі", а міністр освіти Станіслав Ніколаєнко взагалі майже не світився, то будувати передвиборчу кампанію на висвітленні успіхів соціалістів у владі було, м’яко кажучи, недоречним кроком. Колишній образ революційної партії безкомпромісних борців, який забезпечував підтримку населення, був частково витіснений новим образом партії чиновників, які не досягли яскравих успіхів на своїй ниві. В результаті соціалісти набрали голосів менше, ніж під час двох попередніх виборів.КПУ. Мала кількість ефіру не дала змоги комуністам нагадати про себе широким верствам електорату. Крім того, КПУ припустилася помилки, побудувавши кампанію фактично на трьох рекламних роликах, у яких за них агітують Тарас Шевченко, Пабло Пікассо та Пабло Неруда.Посилання на авторитети, як і у випадку з соціалістами, не спрацювали. Крім того, політтехнологи партії не відповіли на головне питання: з якого це дива стало "круто голосувати за комуністів"? Інших прийомів та видів політичного тексту комуністи масово не використовували, а тому логічно програли[35, с.12] .

Аутсайдери. Значна частина політичних сил, незважаючи на активну рекламну та PR-кампанію, так і не змогла переконати електорат голосувати за себе. Серед головних причин провалу – неефективні підходи до текстового супроводу кампанії та відсутність комплексного підходу до пропаганди.

Народний Блок Литвина. Намагався позиціонувати себе як третя сила, що виступає за примирення двох таборів – помаранчевих та синіх. Проте в суспільстві, де люди мислять "за" або "проти", як виявилося, немає місця чомусь серединному. Блок, який виступав ні "за", ні "проти", сприйняли як "ніякий", що підтвердила відповідна кількість набраних ним голосів. Одним з гасел блоку було "У прагненні до порозуміння", тоді як електорат прагнув рішучої перемоги "своїх" над "чужими".У передвиборчій риториці блоку не проявилась агресивність та стратегія залякування, що забезпечило успіх лідерам перегонів.

Не застосовувалося також вихваляння власних здобутків. Єдине, що трохи загострювало передвиборчу риторику, були слабкі натяки на можливу конфронтацію: "…І щоби брат не пішов на брата, ми обираємо Блок Литвина". Але блок не розвинув можливу загрозу у своїй пропаганді, не підкріпив це наочними прикладами, тому не викликав у електорату бажаних емоцій. Загалом Блок Литвина в передвиборчій риториці вживав енергійний тип тексту та використовували стратегію самовихваляння, виступаючи в ролі миротворця. Проте "примирювати" і "будувати" в народній свідомості – це різні речі. Доводами виявилися лишень "загальні місця", тобто штампи та кліше, що не несуть гострого емоційного забарвлення чи вбивчої логіки. Загальні місця – певні загальновідомі істини або штампи, які зазвичай використовуються як опори на розповсюджені стабільні уявлення. Цей малоефективний на сьогодні підхід остаточно зробив передвиборчу кампанію блоку розмитою за змістом та ідеями.

Блок "Пора-ПРП". Вирізнявся найбільш незрозумілим риторичним підходом до ведення передвиборчої кампанії. Тексти блоку сприймалися як еклектика, що не несе конкретного змістового навантаження. Умовно тип текстів ПОРИ-ПРП можна визначити як енергійний, проте для повноцінного віднесення їх до цього типу заважає відсутність конкретних закликів, крім як проголосувати за блок. Не було також очевидного загострення, яке б викликало сильні емоції. Доводами, як і в Блоці Литвина, стали лише загальні місця."Тому що потрібні нові люди" – не є вагомим аргументом голосувати за якусь силу. Очевидно, що "нових людей" в країні багато, проте далеко не всіх їх можна допускати до влади. Цілком зрозуміло, що ставка робилася не на тексти, а на імідж – Кличко, як прапор, плюс імідж "Пори" на заході України як активного учасника помаранчевої революції, на думку політтехнологів блоку, мали забезпечити бажаний успіх. Проте не забезпечили, оскільки реальних здобутків у партії не було, як і не було чітко сформульованого "за" і "проти". Крім того, блок не призначив "ворога" для власного потенційного електорату. Результат закономірний.

Блок Наталії Вітренко "Народна Опозиція". Застосовував агресивний тип тексту і мав стратегію залякування. Не досяг повною мірою очікуваної мети через ставку на використання у рекламі переважно негативно забарвленого меседжу до електорату без застосування стратегії самовихваляння. Тим самим у виборця могло скластися враження про блок як про борця з вітряками, що не несе конструктиву та не пропонує конкретних шляхів розв’язання найбільш нагальних для суспільства проблем. Невдалою виявилася і сама форма донесення текстових посилань до електорату, яка містила лише безособові заклики від третьої особи та більше відображала світогляд блоку, ніж його наміри: "Ні – депутатській недоторканності" або "Не дамо переглянути історію".В результаті у виборців не залишилось чіткого розуміння того, як і ким будуть реалізовуватися ці гасла. Крім того, акцент у текстах Блоку Наталії Вітренко був зроблений лише на стійкі