(відвідувачів) на свій сайт, та спеціальних програм, які дають змогу маскувати масові заходи з однієї ІР-адреси, створюючи враження заходів різних відвідувачів. Саме за таке «накручування» кількості відвідувань 10 вересня 2007 року з рейтингу порталу було видалене сайт Партії регіонів;
4) підміна сайтів, що передбачає створення сайтів«двійників» (зі схожою інтернет-адресою або ж дизайном,але протилежним, пародійним змістом).
Серед новітніх технологій можна назвати такі:
1) використання відеоресурсу , що на-дає широкі можливості використання його як альтерна-тиви телебаченню: для розміщення роликів із виступами політичних діячів, записами прес-конференцій, передач тощо. Один із кандидатів на пост президента США Б. Обмама зробив ставку на як ефективніший дешевший ресурс. Водночас цей сайт часто використо-вується для проведення «чорних» піар-акцій. Скандаль-ний кліп, розміщений на «ЮТюбі», який зафіксував спробу агентів ФБР у 1970-ті роки, переодягнених у арабських шейхів, дати хабара демократу Дж. Мерте, поставив хрест на політичній кар'єрі останнього. Хоча незалежне розслідування виявило, що тоді він відмовився від про-позиції, вибори було програно. Таку технологію уже вип-робувано в Україні, коли компрометуючий ролик із за-писом передвиборного звернення мера Харкова М.Добкіна ввійшов до десятки найчастіше завантажуваних[83]. А в листопаді 2007 року, якраз у розпал виборчої кампанії в Росії, Google запустив російську версію сервісу зберігання відеороликів [5]. Для цьо-го сервісу ролики зняли опозиційні сили _ «Яблуко» та Союз правих сил, що мають проблеми з доступом до російських телеканалів;
2) створення блогу, або віртуального щоденника.Згідно з даними Yandex, за останній рік кількість ук-раїнських блогів збільшилася в 2,5 разу, «взявши план-ку» в 122 тис. блогів [82]. Це досить скромний показник порівняно з російським (2,5 млн. блогів). При тому, що в світі їх - понад 102 млн. Проте ця сфера демонструє хо-роші показники розвитку, що привертає увагу вітчизня-них політиків і політтехнологів. Так, 23 липня 2007 року відбулася презентація персонального блогу Ю. Луценка завдяки якому всі охочі зможуть прокоментувати діяльність його власника та вступити з ним у дискусію. Свої сторінки в «Живому журналі» вже мають М. Бродський (Партія вільних демократів), М. Присяжнюк (Партія регіонів), О. Антипов (БЮТ) та інші політики Напередодні виборів до Держдуми свою сторінку в «Жи-вому журналі» (ЖЖ) першим із високопоставлених російських чиновників створив голова російської ЦВК В. Чуров [78]. А раніше він виступив з ідеєю створити ЖЖ-спільноту Izbirkom, яка вже налічує 225 користу-вачів. Загалом сторінки в ЖЖ мають 74 кандидати до Держдуми, як правило, від опозиційних політичних сил зокрема 16 з них - члени «Яблука»;
3) використання Google Boombing, коли на певний за-пит пошукова система видає абсурдний або прово-каційний результат. Таку технологію вперше використано в Україні в 2004 році, коли пошукова система Google на запит «злодій повинен сидіти в тюрмі» передовсім вида-вала посилання на персональний сайт В. Януковича. А пе-ред цьогорічними виборами у відповідь на запит «капец стране» Google видав адресу сайта Блоку Юлії Тимошенко [14, с.54]. Для використання цієї технології слід або прописати «потрібні» слова в коді сайта, або створити цілу низку сайтів, що містять це словосполучення, з автоматичною переадресацією на сайт жертви;
створення віртуальної партії. 2007 року вперше в Україні було обкатано технологію проведення віртуально-го з'їзду, який, однак, не мав юридичних наслідків, 6 ве-ресня ініціатори створення виборчого блоку «Проти всіх» на чолі з популярним артистом А. Данилком (Вєркою Сердючкою) на сайті провели партійний з'їзд, участь у якому могли взяти всі охочі, пройшовши по-передню процедуру реєстрації. Відвідувачам пропонувалося обговорити виборчу програму блоку та скласти партійний список.
До недоліків застосування інтернет-технологій слід віднести обмеженість сфери їхнього впливу, що значно знижує їхню ефективність. Це особливо актуально для України, яка не належить до технологічно розвинених країн, де доступ до Інтернету мають майже 90% насе-лення. Згідно з даними компанії , у ве-ресні 2007 року аудиторія українського Інтернету сягнула показника 5,57 млн., що становить майже 11% усього на-селення [30, с.98]. До того ж для вітчизняної інтернет-аудиторії характерна географічна вибірковість: лідером за кількістю користувачів є Київ (61,4%), а на Одесу, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Львів, Крим і За-поріжжя припадає 27,52%. Однак, зважаючи на темпи розвитку вітчизняної аудиторії, можна прогнозувати зростання інтересу з боку політиків до цього способу ко-мунікації з виборцями. Поготів можна говорити й про певну еволюцію інтернет-технологій у виборчому про-цесі. Якщо раніше сама поява персонального сайта чи сторінки партії у веб-просторі свідчила про прогре-сивність кандидата, то тепер цього вочевидь недос-татньо. Щоб іти в ногу з часом, політик має надавати ко-ристувачам різноманітну інформацію (від фото- до відеоархівів), мати власний блог і брати участь у інтернет-конференціях
Як бачимо українське виборче поле з кожним роком і кожною виборчою кампанією все більше всієне новими інформаційними технологіями, які активно застосовуються у виборчих кампаніях. Сучасні вибори вже не уявляються без «інформаційних атак» Інтернет пропаганди, флеш-мобів, провокаційних баннерів та іншого набору засобів, якими переповнений арсенал досвідченого політтехнолога.
В цій ситуації становище українського суспільства є досить не однозначним: так з одного боку воно має доступ до будь якої інформації стосовно життя того чи інакшого політика( що є безперечно плюсом), а з іншого воно є прямим і безправним заручником маніпуляційних технологій, які звужують можливість людського адекватного вибору до мінімуму.
Дуже часто громадяни України вже навіть не сприймають політиками як виборці, в них вбачають комп’ютери, які просто-напросто потрібно запрограмувати під певний тип поведінки, який був би вигідний тому чи іншому кандидату.
В