Розділ III. Засоби масової інформації у виборчому процесі в контексті інформаційних маніпулятивних технологій

Історія демократії — це багато в чому історія розвитку постійних і легальних каналів артикуляції громадянами своїх переваг. Від ступеню доступності таких каналів та міри їх використання багато в чому залежить ефективність демократії. У демократичних суспільствах активне використання ЗМІ під час виборчої кампанії – обов’язкова і невід’ємна складова успіху претендентів у депутати. Мас-медіа у таких спільнотах, хоча й перетворилися на досить дорогу та складну технологічну ланку політичного життя, проте залежать від споживача інформації. Виборець самостійно визначає, які мас-медіа найкраще реалізують принцип свободи слова, оскільки переважна більшість громадян у демократичних суспільствах потребує об’єктивної, незаангажованої інформації, її фахового аналізу з метою кращої орієнтації у перебігу виборчих змагань[4, с.65] .

Політичні процеси, які привели до розпаду СРСР та утворення на його теренах незалежних держав, збігаються у цей період із надзвичайною інформаційною активністю. Традиційні ресурси влади, як сила і багатство, не зникають з політичної авансцени, але вони все більше поступаються такому новітньому ресурсу влади, як інформація. А безпосередні носії й розповсюджувачі інформації — ЗМІ, підсилені капіталом, все більше перетворюються з влади четвертої в першу.

Українські ЗМІ пострадянського періоду в цілому характеризуються наступними факторами:

1) загостренням боротьби за владу, що періодично досягало крапки біфуркації (дане явище досить вдало описав І.Пригожин у своїй книзі «Порядок із хаосу») – роздвоєння, що пояснює стан, коли виникає ситуація, за якої протистояння у всіх його різновидах перетворюється у інформаційну війну;

2) перенасиченістю інформаційного поля різними фактами, версіями, інтерпретаціями, теоріями, які зовні не пов’язані одне з одним. У разі необхідності це дозволяє досягти швидкої концентрації розбалансованої, дезорієнтованої громадської свідомості на потрібній деталі (зокрема, за допомогою «сенсаційності» та «повторі»);

3) фінансовою заангажованістю журналістів та внутрішнім ідейним вакуумом багатьох з них поряд з готовністю до «останнього» захищати інтереси власників ЗМІ;

4) витісненням достовірної інформації вигідними паблісіті (активна співпраця організації (у даному випадку політика, партії чи блоку) з пресою з дотриманням обопільного інтересу: поширення позитивної інформації про організацію та отримання нової інформації для преси), заміною реальності іміджами [53, с.15] .

Особливий інтерес становить концепція М. Маклюена (сформульована ще в 60-70-ті роки ХХ ст.) відповідно до якої технології комунікації розглядаються ним як вирішальний фактор процесу формування тої чи іншої соціально-економічної системи. Говорячи про відносну самостійність ЗМІ, Маклюен підкреслював про тенденції активної ролі мас-медіа, які все більше посилювалися. Масова комунікація, на його погляд, як структурно сформована сфера життя сучасного суспільства, з одного боку є його частиною, а з іншого – володіє над ним певною владою[18, с.60] .

Серед існуючих на сьогодні публікацій, присвячених вирішенню проблем ЗМІ у політичному процесі, необхідно виокремити як теоретичні розробки (зміст політичної комунікації, її лінгвістичні аспекти тощо), так і прикладні дослідження – технологічні аспекти комунікації: ЗМІ та політика, ЗМІ та вибори, інформаційно-комунікативні технології в політиці.

До сьогоднішнього дня залишається проблема забезпечення вільного доступу до ЗМІ всіх учасників виборчих змагань й надання електорату можливості отримати інформацію «з перших рук», тобто від самого кандидата в депутати, а не від «посередників» – «лідерів думок». Все більш очевидним стає факт, що розвиток і зміцнення демократичних перетворень вимагає перегляду принципів цілого ряду соціальних інститутів, в тому числі й інститутів ЗМІ та громадської думки. Виборчі кампанії все більше набувають рис справжніх поєдинків, а у будь-якій війні її учасники рано чи пізно починають використовувати найбільш потужну зброю, якою вони володіють. Характер ЗМІ за таких обставин (передвиборчих баталій) визначається як заангажований та суб’єктивний, той, що не враховує а ні морально-правові, ні етичні норми, оскільки до завдань таких ЗМІ не належить надавати об’єктивну, незаангажовану інформацію громадськості, і таким чином сприяти формуванню громадської думки.

На сучасному етапі виникає нагальна потреба в комплексному дослідженні особливостей впливу ЗМІ на формування громадської думки у виборчому процесі, встановленні причинно-наслідкових зв’язків між процесами, що відбуваються в межах виборчих кампаній, з’ясуванню міри їх транспарентності.

Сьогодні, створення інформаційних приводів у виборчих перегонах, домінування впливу ЗМІ при виборі електорату є результатом нав’язування політикам певних правил, з якими їм доводиться рахуватися. Власне кажучи, це і є один із ефектів медіатизації політики. Саме в цьому контексті необхідно розуміти владу ЗМІ та проблеми транспарентності, які з цим пов’язані. Характерними ознаками розвитку сучасних ЗМІ є:

По-перше: публічність політиків, які балотуються до парламенту як необхідна складова їх успіху. Ті ж, хто намагаються (або ж в силу обмеженого доступу до ЗМІ змушені) утримуватися в певних межах публічності, поступово починають втрачати свої позиції у виборчій боротьбі. Як зазначала свого часу «німецька Кассандра» Ноель-Нойман «...той, хто не знаходить своєї думки в масовій комунікації, той мовчить». У застосуванні до виборчого процесу це можна розуміти наступним чином: той, хто не висвітлюється у ЗМІ, той не буде почутий у виборчому процесі і не буде існувати у сфері політики[54, с.16] .

По-друге: через ЗМІ політики спілкуються з громадськістю все більш простою та зрозумілою мовою, намагаючись, щоб жодна фраза не була вилучена з контексту на шкоду політикові. Сучасні правила