По-третє: негативізм, персоналізація та театралізація політичного життя. Відповідним наслідком вказаних процесів є розповсюдження в суспільстві політичного відсторонення з його характерними проявами – абсентеїзмом, зменшенням довіри до партій та політичних лідерів.

По-четверте: в умовах пострадянського політичного розвитку, процес медіатизації поєднується з процесом політизації медіа. Це полягає в тому, що переважна більшість ЗМІ залучається до політичних процесів та зокрема, виборчого, досить часто заміняючи реальних політичних акторів.

Процес становлення незалежних ЗМІ в Україні є досить проблематичним. ЗМІ в Україні не набули економічної незалежності. Приватні ЗМІ взяли на себе функції, які в основному були нав’язані їм власниками – участь у виборчій боротьбі і висвітлення подій у «потрібному» форматі. Було сконструйовано політичну позицію «свободи слова», що не відповідала тій ситуації, яка склалася на виборчому просторі. Це призвело до вилучення дуже важливих і корисних ідей для розвитку українського суспільства.

Інформація є мозком політичного організму, порушення в комунікативному просторі призводить до дестабілізації всієї політичної системи. Держава приречена на інформаційне рабство, якщо вона не буде розвивати власний комунікативний простір. Жодна влада на сьогодні не здатна цілком і повністю контролювати потік інформації, перекрити всі джерела та канали її ретрансляції[10, с.68] .

З іншого боку, втрата політичною системою підтримки в суспільстві та прагнення знову її отримати спонукає систему більш активно використовувати ЗМІ. Політичні еліти, володіючи владою намагаються ефективно впливати на громадську думку, особливо під час виборів та роблять для цього все можливе, щоб мати контроль над ЗМІ, які забезпечують доступність до різного роду інформації і практично замінили реальний світ політичних подій світом інформації, що постійно змінюється. Ті, хто контролюють ЗМІ, контролюють таким чином і громадську думку, отримують важливий політичний ресурс для реалізації своїх інтересів.

Брак вільних і незалежних мас-медіа гостро відчувається у нашій заполітизованій реальності, адже саме вони є невід’ємною складовою розвиненого громадянського суспільства в Україні, котре потребує відкритої і достовірної інформації. Промовистим залишається той факт, що жоден канал під час виборчого марафону до парламенту 2002 року не погодився надати рівні можливості всім кандидатам. Міжнародний фонд “Відродження” так і не спромігся знайти телекомпанію, яка була б зацікавлена отримати грант на трансляцію телевізійних дебатів на умовах надання обов’язкового гарантованого доступу до телеефіру всім партіям та блокам, враховуючи й ті, що проголошують себе опозиційними. Телекампанії не могли гарантувати проведення саме таких широких теледебатів, а не вибіркових бесід у ефірі з “дозволеними” кандидатами та лідерами партій.

Володіючи ЗМІ, суб’єкти політичної діяльності мають практично необмежений вплив на електорат, навіть до реалізації принципу Макіавеллі: всі засоби придатні для досягнення політичної мети. У випадку з тоталітарними та диктаторськими режимами влада може бути завойованою і без участі, а хоча б у видимості, ухвалення більшістю членів суспільства. Тому значних зусиль, у тому числі й у сфері масово-комунікативної діяльності вимагається для її утримання. Згадаємо фашистський режим Гітлера, що намагався завоювати ледь не півсвіту: не остання роль в планах з реалізації поставлених цілей відводилося могутній масово-комунікативній діяльності. Її сутністю було представлення політичних процесів у такому контексті, який приводить людей до розуміння того, що не фашистському режимові, а їм людям необхідне те, що даним режимом здійснюється.

Цілеспрямований вплив на громадську думку за допомогою надання інформації веде свою історію від пропаганди та агітації. Дана традиція виявилася настільки міцною, що дозволила протриматися і навіть «розквітнути» маніпулятивним технологіям на арені політичних відносин в період післяперебудовчих трансформацій.

За даними результатів досліджень, проведених Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, можна стверджувати, що найбільш реальними є наступні прояви і методи впливу ЗМІ на учасників виборчого процесу:

- маніпулятивне моделювання суспільно-політичної та соціальної ситуації напередодні виборів;

- інформаційно-психологічний тиск на членів виборчих комісій за допомогою підконтрольних ЗМІ;

- створення тиску на ЗМІ та осіб, які надають фінансову та організаційну допомогу опонентам претендента;

- розташування виготовлених в прихованій формі інформаційних матеріалів в зарубіжних ЗМІ, які діють в інформаційному просторі України;

- стимулювання «катастрофічних» настроїв, масового відчуття «надзвичайної ситуації», передчуття «невиправної помилки» у випадку, коли переможе опонент;

- широке використання відкорегованих результатів соціологічних досліджень;

- організація дискредитації соціологічних служб опонента та отриманих ними даних;

- розповсюдження в ЗМІ уніфікованих матеріалів негативного змісту відносно опонентів та їх виборчих команд;

- створення фальшивих Інтернет-сайтів з розміщенням на них фальсифікованої інформації[23, с.156] .

З кожним роком зростає інструментарний арсенал виборчої кампанії, а методи і техніка, які використовуються за своєю складністю і скоординованістю наближаються до психологічних операцій. Найбільш поширеними серед виборчих технологій, які використовуються останнім часом в Україні, є технології маніпулятивного впливу на свідомість електорату, які набули особливого поширення у парламентських виборчих кампаніях. У зазначених виборчих технологіях використовується схильність людей до аутиїстичного мислення, коли їм повідомляють не про справжній перебіг подій, а нав’язують модель, яка є вигідною політикам і водночас прихильно сприймається населенням.

Мета маніпуляцій (від. франц. manipulateur – рухи руки) історично ускладнювалася – з розважального дійства чи ремісничої праці трансформувалася до намагання впливати на людську свідомість. Асоціативно термін маніпулювання тісно пов’язаний з шахрайством, обдурюванням, приховуванням справжніх мотивів. Інформаційні маніпуляції з поміж інших (економічних, міжособистісних, побутових тощо) опанували сферу ЗМІ. На