За допомогою ЗМІ, інформацію можна:

- спотворити за допомогою неповної, односторонньої подачі, так званий фрагментарний спосіб поширення інформації: масив інформації подрібнюють на менші масиви та коли інформація подається єдиним неопрацьованим потоком, що не дозволяє пересічному виборцю сформувати цілісну картину подій;

- надавати терміново, що означає втрату суті повідомлення, а отже можна навчити аудиторію безболісно забувати минулі події, концентруючись лише на сьогоднішніх (якщо сьогодні можна купити завтрашній номер газети);

- сфабрикувати, видавши інспіровану інформацію за реальну, так звана “спіраль замовчування” (сфабриковані опитування громадської думки) — найпоширеніший метод маніпулювання громадською думкою;

- відредагувати, додавши власні домисли і коментарі (значна частина спотворень у подачі інформації спричиняється індивідуально-психологічними особливостями поширювачів інформації, особистими політичними симпатіями);

- інтерпретувати у вигідному світлі;

- просто приховати, разом з тим, акцентуючи увагу на окремих сторонах події, замовчуючи інші, що створює додаткову можливість маніпулювати аудиторією;

- створити “інформаційний шум”, тобто зниження сприйняття фактів за рахунок подачі такої кількості новин, за якої стає неможливим їхнє сортування;

- оперативно подати навіть неперевірену інформацію, що є певним маніпулятивним прийомом та відповідно до “закону випередження” (сформульованого ще у 1925 році американським дослідником М.Лундтом), будь-яке перше повідомлення про подію справляє значно сильніший вплив на аудиторію, ніж наступні[19, с.140] .

Кінцевою метою маніпуляторів є, очевидно, перетворення аудиторії (виборців) мас-медіа на масу у контексті масової психології. Про це згадував ще М.Маклюен, коли писав, що «якщо друкована книга зробила з людей публіку, то мас-медіа зробили з публіки масу»[22, с.160] .

Під час виборів до парламенту впродовж 1994-2002 рр., українське суспільство було позбавлене загальнодоступної альтернативної інформації з існуванням великої кількості «темниківських» телеканалів. Виборці не мали об’єктивної і повної інформації про реальні позиції кандидатів і про те, що від них можна очікувати в разі перемоги на виборах. Головним завданням, було запровадження в громадську свідомість переконання в тому, що, не зважаючи на голосування — все одно виграє той, «кого призначають» (тобто кандидат від влади). Саме таке громадське налаштування дозволяло нашим «управлінцям» демократією постійно вигравати навіть у разі фактичної поразки на виборах[31, с.4] .

В Україні, порівняно із західними країнами система масової інформації розвинута значно слабше. Однак, і в нашій країні сьогодні спостерігається інформаційний бум. Британський професор Джон Кін наводить приклад, який ілюструє сучасний стан взаємин ЗМІ та влади: “У ранньомодерну добу вважалося, що загрозою для громадян є їхня недостатня поінформованість і що використання преси для жбурляння критичних камінців у вікна тайнолюбивої влади збудить суспільний відгук. Деспотична влада захитається. Громадяни здобудуть можливість гласно керувати самі собою, без облуди й незнання реальності. Сьогодні у світі, за нечисленними винятками, панує протилежна тенденція: інформації так багато, що дефіцитом виявилася здатність громадян розібратися у ній”[13, с.87] .

Друковані ЗМІ забезпечували плюралізм точок зору, але незмінно підтримували ті чи інші політичні партії та блоки. Таким чином, виборці могли сформувати об’єктивну думку про передвиборчу кампанію, тільки якщо вони звертались до декількох видань.

З цим тісно пов’язана тенденція, яка останнім часом простежується у виборчому процесі – «демасифікація» споживання інформації. Це пояснюється, в першу чергу, розвитком інформаційних технологій та електронних ЗМІ, при використанні яких у виборців зростає можливість вибору тієї інформації, яку він насправді хоче отримати, а не яку йому нав’язують.

Однак, не зважаючи на значно більший плюралізм та надання об’єктивнішої інформації у порівнянні з попередніми виборчими перегонами, ЗМІ так і не виконали основного завдання — достатньо повне забезпечення виборців актуальною, комплексною і, головне, достовірною інформацією, необхідною для здійснення свідомого вибору. Хоча для того, щоб медіа стали повноцінним посередником у діалозі кандидат — виборці, гарантом прозорості політичних процесів, зокрема, виборчого та ініціатором досягнення консенсусу, вони повинні осмислено підійти до суттєвих недоліків, які заважають прогресивному розвитку ЗМІ як вагомої складової демократичного виборчого процесу. Так, наприклад, публікації, які мають на перший погляд, конструктивний характер, при більш уважному розгляді нерідко виявляються спрямованими не на формування громадської думки, не на вироблення позитивної реакції аудиторії, а на нав’язуванні переваг певних політичних сил (позицій) і як наслідок, є передчасною передвиборчою агітацією, в якій громадськості відведено роль «електорату», а соціальна активність зведена в межах одного дня – дати голосування[1, с.180] .

Найбільші негативи виборчої кампанії 2002 року вбачаються у діяльності ЗМІ під час виборів, їхній політичній заангажованості, а також у використанні брудних інформаційних технологій, тиску влади на ЗМІ, дискредитації теледебатів, деградації журналістів, падінні у суспільстві довіри до ЗМІ. Оцінку щодо ситуації з політичної цензури в Україні зроблено у січні 2003 року, коли було опубліковано постанову ВР України ”Про підсумки парламентських слухань ”Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні” про можливі форми запровадження в Україні інституту парламентського Уповноваженого із свободи слова[9, с.54] .

В Україні склалася загрозлива ситуація із забезпеченням основних прав та свобод людини й громадянина на отримання повної, неупередженої інформації, необхідної для прийняття усвідомлених рішень. Значного поширення набув тиск на журналістів під час виконання ними своїх професійних обов’язків, що є фактично запровадженням політичної цензури. ЗМІ втрачають належну їм у демократичному суспільстві функцію посередника між владою та суспільством. Щодо права на свободу слова в Україні (станом на червень 2007 р.) – 64 відсотки громадян вважають її реально існуючою.

Новину, яку збираються оприлюднити в ЗМІ можна з впевненістю назвати інформаційним приводом за таких умов:

- якщо вона