„розійшлися”. Відбулася диференціація функцій деполітизованих професіональних управлінців і так званих публічних політиків – тих, хто безпосередньо „живе” політикою. Влада багато в чому стає функцією образу. В результаті виборів більше не відбувається зміна чиновників-експертів, які здійснюють рутинну роботу з управління в „коридорах влади”. Змінюються носії іміджу - публічні політики. Отже, владу здобуває не той, хто розуміється на суспільних проблемах і може запропонувати ефективні шляхи їх розв’язання, а той, хто зумів себе „продати” найбільшій кількості виборців В даному контексті все більшу роль починають відігравати інформаційні виборчі технології , що переживають період свого стрімкого розвитку і застосування на практиці (зокрема і в Україні). Масштаби наслідків використання даних технологій і їх ефективності виміряти важко, тому братимемо до уваги лише верифіковані дані , що є надбанням українського політичного життя , а саме вибори 2004 2006 та 2007 року та їх наслідки для України і її суспільства.
Розділ II.Роль інформаційних технологій в українських виборчих кампаніях 2004–2007 років
Однією з характерних рис інформаційних стратегій політичних сил в українських виборчих кампаніях
2002–2006 років був іміджевий характер повідомлень у ЗМІ, тобто спрямованість не на донесення до виборця певних ідеологічних цінностей або програмних засад, а на формування власного позитивного іміджу з одночасним створенням негативного іміджу політичних конкурентів. Причому, така риса притаманна як парламентським виборам, так і президентським.
Однією з характерних рис інформаційних стратегій політичних сил в українських виборчих кампаніях 2004–2007 років був іміджевий характер повідомлень у ЗМІ, тобто спрямованість не на донесення до виборця певних ідеологічних цінностей або програмних засад, а на формування власного пози- тивного іміджу з одночасним створенням негативного іміджу політичних конкурентів. Причому, така риса притаманна як парламентським виборам, так і президентським[74,c.12] .
Пояснюється ця обставина тим, що в умовах низького рівня ідеологізації української політики застосування програмних і проблемних стратегій у виборчих кампаніях виявляється неефективним. Навіть за пропорційної системи українські виборці голосують не за команди, ідеології чи передвиборні програми, а за яскравих політичних лідерів.
У результаті, найефективнішою виборчою стратегією в українських умовах залишається так звана лідерська стратегія або стратегія ідеального кандидата, яка базується на тому, що виборці мають певні уявлення про ту сукупність політичних, ділових, особистих якостей, якими має володіти політик. Завдання кандидата чи партійного лідера полягає в тому, щоб максимально наблизити власний імідж до цих уявлень за допомогою інформаційно-комунікативних технологій [78,c.11] .
Скажімо, результативна кампанія БЮТу на виборах 2006 року, побудована цілком навколо іміджу лідера, стала найяскравішим тому підтвердженням.
Показовим прикладом іміджевого протистояння в інформаційному просторі була президентська кампанія 2004 року, з самого початку якої іміджу «залізного хазяїна» провладного кандидата з відповідними ха- рактеристиками надійного, передбачуваного, сильного лідера, «господарника»,людина справи» протиставлявся «слабкий»,«мінливий» опонент, який легко піддається впливу свого оточення[62,c.25] .
Аби знищити цей міф, штаб опозиційного кандидата застосував прийом гіперболізації іміджу, тобто абсолютизації його базових характеристик. Так з’явився антиобраз «завгоспа», який живе «по понятіям» та схильний до авторитарних методів управління, на противагу зовсім іншому іміджу кандидата, якому були притаманні такі характеристики, як освіченість, інтелігентність, прихильність до реформ та демократизм.
Другою характерною рисою українських виборчих кампаній є маніпулятивний характер інформаційних технологій. Під маніпулюванням (франц. «manipulateur» – рухи руки чи обох рук для виконання певного завдання) розуміються методи і прийоми прихованого соціального управління політичною свідомістю і поведінкою громадян з метою примуcу їх до певної діяльності або бездіяльності [58,c.87] .
Відомий російський дослідник маніпулятивних технологій С. Кара-Мурза у своїй монографії «Маніпуляція свідомістю» дає наступне визначення: «Маніпуляція – це вид застосування влади, при якому той, хто володіє нею, впливає на поведінку інших, не розкриваючи характер поведінки, яку він від них очікує» [58,c.93] . Недоліком такого розуміння політичного маніпулювання є те, що в такому випадку воно властиве тільки для авторитарних і тоталітарних режимів. У демократичному суспільстві, де існує вільний доступ до ЗМІ, опозиційні сили також вдаються до маніпулятивних технологій, іноді навіть активніше, ніж провладні. Тому говорити, що маніпуляції є лише прерогативою влади, некоректно.
Ще один російський дослідник Є. Доценко говорить, що маніпуляція – це «вид психологічного впливу, майстерне виконання якого призводить до прихованого збудження в іншої людини намірів, які не співпадають з її актуально існуючими бажаннями». Це визначення також не є вичерпним, оскільки в переважній більшості випадків маніпулювання спрямоване на зміну свідомих переконань і установок громадян, для чого використовуються маніпулятивні PR-технології. Психологічний же вплив здатен посилити ефективність цих технологій, проте сам по собі він не є самодостатнім[69,c.25] .
Більш вдале визначення пропонує оглядач інтернет-видання «Українська правда» Ярослав Макітра, який займається дослідженням проблем застосування маніпулятивних технологій у виборчих кампаніях. На його думку, маніпуляції свідомістю – це «система засобів ідеологічного і духовно- психологічного впливу на свідомість виборців за умов приховування справжніх цілей і думок, з метою отримання підтримки певної політичної сили, що не лише спонукає особу віддати свій голос за потрібного кандидата чи партію, а й примушує її хотіти це зробити» . При цьому він наголошує, що «обман, будучи одним із важливих прийомів у всій технології маніпуляції, сам по собі скласти маніпулятивний вплив не може. Неправдива інформація, впливаючи на поведінку людини, анітрохи не зачіпає її дух, її наміри та установки» [77,c.35] .
З цього приводу досить влучно висловився російський дослідник