Проте, як справедливо відзначає український дослідник Артем Біденко, «маніпуляція – це не насильство, це – метод представницької демократії (тиран наказує, а не маніпулює). Ідея маніпуляції якраз і полягає в тому, щоби фактичне нав’язування думки виглядало зовні як власне бажання людей».[41,c.14] .

Незважаючи на різні підходи до розуміння політичного маніпулювання, більшість авторів сходяться на думці, що найефективніше маніпулювати виборцями за умов перенесення виборчої боротьби з реальної у так звану віртуальну площину, що насправді доведено і на практиці[83,c.4] .

Характерною особливістю виборчих кампаній 2004 і 2007 років було абсолютне домінування в інформаційному просторі провладних кандидатів і партій. У таких умовах основною технологією стали славнозвісні «темники». В основі цієї технології лежить принцип інформаційного заміщення, тобто перенесення реальності у віртуальний інформаційний простір, корегування [72,c.2] її в потрібному напрямі за допомогою маніпулятивних технологій і нав’язування виборцям, видаючи все це за справжній стан речей. З цією метою застосовувалася ціла низка прийомів і технік[43,c.34] .

Першим таким прийомом є посилання на авторитет, дія якого ґрунтується на довірі громадян до певних авторитетних фігур, так званих лідерів громадської думки, якими зазвичай бувають відомі науковці, популярні співаки й актори, спортсмени, релігійні діячі тощо.

Цей прийом широко застосовувався у рекламних відеороликах учасників виборчих перегонів 2002 року. Так, телеведучий Леонід Якубович і музикант Ян Табачник агітували за «Жінок за майбутнє», боксери брати Кличко – за блок «Єдність», олімпійська чемпіонка Катерина Серебрянська – за блок «За єдину Україну». Крім цього, блокь«За ЄдУ» використовував авторитет відо- мих історичних постатей у ролику «Історія залежить від тебе».

Ця техніка також має назву використання «ікон» або «слонів» і на парламентських виборах часто застосовується не в ЗМІ, а шляхом включення лідерів громадської думки до першої п’ятірки виборчих списків. Так, у 2006 році в списках провідних політичних сил з’явилися відомі зірки естради, спортсмени, журналісти. У рекламі ж технологія була використана Комуністичною партією України у серії роликів «Генії поділяють наші погляди», де основний наголос робився на прихильності до комуністичних ідей такими відомими людьми, як П. Пікассо, П. Неруда, С. Корольов, Т. Шевченко[81,c.45] .

Досить ефективно така техніка була використана в розпал «помаранчевої революції», коли на телеканалах щодня транслювались чисельні інтерв’ю з відомими людьми, які висловлювали підтримку своєму кандидату. В цілому, ефективність цього прийому є доволі відносною і великою мірою залежить від політичної кон’юнктури [63,c.74] .

Часто використовувався і прийом посилання на анонімний авторитет. З цією метою здійснювалось цитування документів, оцінок експертів, результатів соцопитувань. Широко використовуються лінгвістичні конструкції на кшталт: «Більшість експертів зійшлися на думці...», «Джерело з найближчого оточення кандидата повідомило...» тощо.

Як відзначає відомий російський дослідник маніпулятивних технологій В. Сороченко, посилання на неіснуючий авторитет додає інформації солідності та переконливості. При цьому джерело не ідентифіковане і жодної відповідальності за помилкове повідомлення журналісти не несуть[71,c.42] .

У цьому контексті варто згадати і таку достатньо поширену на виборах 2004 і 2006 років техніку, як маніпулювання соціологічними даними. Розрахований цей прийом на так званий ефект фургона з оркестром, коли виборці, постійно чуючи, що той чи інший кандидат або партія є абсолютним фаворитом перегонів, до певної міри підсвідомо ототожнюючи себе з більшістю як носієм істини, схиляються на його сторону. 2004 року маніпулювання результатами соцопитувань набуло такого поширення, що це призвело до падіння авторитету всієї соціологічної науки, тому вже на виборах 2006 року соціологи намагалися не зловживати подібними техніками.

Достатньо ефективним прийомом, який найактивніше використовувався на президентських виборах 2004 року, є навішування «ярликів». «Ярлик» – це елемент антиобразу кандидата, негативна характеристика, яка зазвичай не відповідає дійсності, однак активно «навішується» штабами суперників за допомогою інформаційних технологій і з часом вкорінюється в масовій свідомості.

Відносну ефективність продемонструвала технологія залякування, яка широко застосовувалась у ЗМІ та в ході масових заходів. Так, у рекламних роликах під час виборів 2002 року активно експлуатувалися образи війни з використанням кадрів терактів 11 вересня 2001 року у США та часів Другої світової війни. Український експерт В. Германов відзначає, що використання образу війни характеризується тим, що у протиставленні з образом партії, блоку, які виступають за мир, індивід на рівні підсвідомості обере саме мир, а не війну. Подібний підхід був продемонстрований у 2004 році, коли миролюбність одного кандидата протиставляли агресивності та прагненню до розв’язання громадянської війни його опонента[61,c.42] .

Подібні технології, швидше за все, були запропоновані російськими консультантами, які успішно розігрують «чеченську карту» під час кожної виборчої кампанії в Росії. В Україні ж реальної небезпеки терактів або загрози зовнішньої агресії не було і немає, тому в обох випадках технологія не принесла вагомого результату.

Ще один широко використовуваний прийом виборчих кампаній 2004 і 2007 років – відволікання уваги або метод «копченого оселедця» (red herring). Цей термін придуманий політтехнологами на основі того, що запах копченого оселедця збиває нюх собаки. Сама ж техніка застосовується для того, щоб відвернути увагу аудиторії від важливої, але непотрібної інформації за допомогою іншої інформації, поданої в максимально сенсаційній формі[76,c.75].

Багатьма журналістами