Під час президентської кампанії 2004 року мали місце і приклади відвертого «інформаційного кілерства», коли в спеціальних програмах журналісти відкрито й цілеспрямовано поливали брудом опозиційного кандидата. Такою, зокрема, була програма[52,c.66] .

«Проте», що виходила в ефірі каналу «1+1».

Активно використовувались у ЗМІ і такі технології, як вилучення і дозування інформації, замовчування фактів, інформаційної блокади опозиційних сил, які є обов’язковими елементами «темників».

Використовуючи маніпуляційні інформаційні технології, українські політики (як правило, представники провладних сил) досить часто припускаються однієї і тієї ж помилки, яка призводить до так званого ефекту бумерангу. Організовуючи у ЗМІ тотальну кампанію з дискредитації свого опонента, вони «забивали» його до такої міри, що в результаті він починав викликати співчуття в широкої аудиторії. Проте цей ефект може мати і протилежну дію: наприклад, перенасиченість ефіру однотипною рекламою того чи іншого кандидата (партії) починала викликати роздратування аудиторії[47,c.41] .

Аналізуючи особливості використання засобів масової інформації в українських ви- борчих кампаніях, можна простежити одну досить показову тенденцію: якщо у 2004 і 2007 роках мас-медіа були основним інструментом маніпуляції громадською думкою, що здійснювалась опосередковано, через журналістів та керівництво телеканалів за допомогою вищенаведених прийомів і технік, то у 2006 році ЗМІ перетворилися на засіб реклами та агітації. Обумовлено це було значним поліпшенням ситуації у сфері свободи слова після «помаранчевої революції». При цьому новини стали більш збалансованими, а маніпуляції застосовувались безпосередньо політиками у прямих ефірах, спецпроектах телеканалів та рекламних публікаціях. Подібні зрушення однозначно можна оцінити як позитивні, проте вони при- мушують політичних діячів шукати нові форми і технології політичної боротьби. [84,c.153]

У 2004 році інформаційний простір також був достатньо насиченим рекламним продуктом, але тоді відчутними були домінування реклами провладних політичних сил та інформаційна блокада опозиції.

Політреклама зразка президентських виборів 2004 року повністю розчарувала своєю стандартністю та неефективністю. Єдиним нестандартним рекламним ходом став ролик про «Три сорти України», що розміщувався, як правило, після рекламних роликів опозиційного кандидата і повністю вкладався у застосовану штабом його опонента схему розколу України за регіональним принципом. Однак розглядати цей продукт як зразок ефективного інформаційного впливу не можна через девіантний характер подібних технологій та загрозу національній безпеці.

Виборча кампанія 2006 року вкотре підтвердила відносну ефективність використання у політрекламі складних психологічних маніпулятивних прийомів, вплив яких спрямований на підсвідомість виборців[76,c.224] .

З таким типом маніпуляцій пов’язана ціла технологічна галузь, відома під назвою «нейролінгвістичне програмування» або НЛП, тобто управління людською свідомістю за допомогою лінгвістичних конструкцій, архетипів, візуальних зображень тощо.

Засновниками НЛП вважаються американці Джон Гріндер і Річард Бендлер, які знайшли взаємозв’язок між жестами, мімікою людини і структурою її мови. В літературі, присвяченій НЛП, дуже рідко можна зустріти критичні погляди на природу цього феномену – здебільшого автори описують випадки щасливого зцілення психічно хворих, перемоги безперспективних кандидатів у президенти чи нав’язування цілим групам якихось суджень. Цією своєю рисою нейролінгвістичне програмування дуже схоже на релігію – мало хто знає істинні його методики, тому професіоналам вигідно створювати міф про НЛП і не розкривати справжніх секретів. Проте більшість експертів переконані, що НЛП не є всемогутньою зброєю в руках політичних технологів. Зокрема, український дослідник Артем Біденко зазначає, що його застосування досить рідко приносить стовідсоткові результати – зазвичай це незначне підняття рейтингу, корекція іміджу чи поступове нарощення симпатії виборців. Тому, досліджуючи нейролінгвістичне програмування, необхідно пам’ятати, що воно – теорія практичного застосування засобів психологічного впливу на підсвідомість людини, а також методика проведення ефективних комунікаційних процесів. Будь-яка абсолютизація цих визначень – чи то в бік психологічної релігії, чи повного неприйняття теорії – призводить до ще більшого віддалення від науковості предмету і нав’язування стереотипів чи ярликів. НЛП – не наукова теорія, бо й справді не доводить своєї дієвості в контрольованих умовах, але інша його сторона – вчення про правильне спілкування, про уникнення конфліктів – гарантує його популярність попри будь-яку критику[66,c.42] .

У 2002 році психотехнології активно використовували партія «Яблуко» та Партія зелених України; у 2006 – Народний блок Литвина та партія «Віче». Досить показовим тут є приклад НБЛ, політтехнологи якого відверто захопились надмірним використанням складних психологічних технік, що відбилось на результаті.

Як свідчить досвід попередніх виборчих кампаній, найчастіше схильними до використання психологічних прийомів є «технологічні» партії та виборчі об’єднання, які зазвичай створюються спеціально «під вибори». Більше того, подібні «технологічні проекти» досить часто основну ставку у виборчій кампанії роблять на рекламу.

Сутність «рекламної» стратегії полягає в тому, що «розкручування» кандидата чи партії в процесі виборів відбувається так само, як і просування будь-якого товару на ринок. Тобто створюється позитивний імідж