Протягом грудня 1988 р. та січня 1989 р. над проектом програми та відозвою до українського народу спільно працювали ініціативна група СПУ, а також аналогічна група Інституту літератури АН УРСР на чолі з В. Брюховецьким. 30 січня 1989 р. проекти цих документів майже одноголосно були ухвалені на загальних зборах інституту літератури АН УРСР. Наступного дня у Будинку кіно відбулися загальні збори Київської письменницької організації, на яких була присутня майже половина її членів ( у ідеї Руху серед членів СПУ були не лише палкі прихильники, а й такі ж палкі противники), один із них у своєму листі-доносі на адресу В. Щербицького, написаному у “кращих ” традиціях сталінської доби, писав: “ не знаю, чи про це проінформували Вас, але вважаю за необхідне повідомити, що керівництво Київської організації СПУ розіслало всім письменникам запрошення на збори з приводу створення українського народного фронту сприяння перебудові…Отож хоч нині й рік змії, але таку змію необхідно знищити негайно, доки вона не виповзла з яйця ” [ 40, с. 27-28 ].

За ходом дискусій навколо ідеї Руху слідкувати було дуже важко, оскільки в засобах масової інформації ця проблема не обговорювалася.

31 січня 1989 р. у республіканському будинку кіно відбулися збори київської письменницької організації, на яких було обговорено і ухвалено проект програми Народного Руху України за перебудову. Фрагменти цих зборів широко показали по телебаченні і транслювали по радіо. У проекті Програми говорилося про те, що Рух спільно з КПРС та громадськими об’єднаннями Української РСР докладе всіх зусиль до демонтажу адміністративно-бюрократичної системи, що склалася в період сталінізму і застою. Рух виступив за перетворення СРСР у справжній союз братніх суверенних народів на основі ленінської програми федералізму. У проекті жодним словом не згадувалося про державну самостійність України, говорилося лише про господарський розрахунок на рівні республіки.

Однак проект Програми НРУ зазнав шаленої критики з боку офіційної преси. Лише “Літературна Україна” та “Вечірній Київ” друкували об’єктивні відгуки як на підтримку, так і з критикою проекту Програми НРУ[ 67, с. 100-102 ].

Важливою підтримкою для НРУ стало створення Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, яке сприяло не стільки відродженню української мови та культури, а й утвердженню політичного плюралізму, політизації українського суспільства. Уже влітку 1988 р. виникла перша обласна організація – товариство рідної мови ім. Т. Г. Шевченка у Львові. Аналогічні організації, хоча і під різними назвами, почали виникати і в інших регіонах України.

Установча конференція Товариства української мови ( ТУМ ) відбулася 11-12 лютого 1989 р. у київському Будинку кіно. На якій прозвучала підтримка НРУ. В її резолюцію було запропоновано внести такі два пункти :

Підтримка ідеї НРУ.

Опублікувати проект програми.

Все ж за пропозицією Павличка вирішили обмежитися прийняттям першої вимоги.

Крім резолюції учасники конференції ухвалили статут і звернення. ТУМ виступив за державність української мови в Україні, “за вільне здійснення прав рідної мови всіма національностями в Українській РСР”.

Таким чином, створення ТУМ стало своєрідною пробою сил, важливим кроком у боротьбі за Рух.

13 лютого 1989 р. Пленум правління Київської організації Спілки письменників України ухвалив:

підтримати рішення загальних зборів київських письменників про публікацію проекту програми Руху у пресі;

повідомити ЦК КПРС про позицію СПУ щодо Народного Руху і проте, як викривляється вона у засобах масової інформації.

16 лютого проект програми Руху за підписами ініціативних груп Київської організації СПУ та Інституту літератури АНУ, було надруковано в “Літературній Україні” [ 40, с. 30 ].

Незважаючи на те, що проект програми Руху був менш радикальним порівняно з програмами народних фронтів Прибалтики в республіканській пресі було розгорнуто шалену кампанію з метою його дискредитації. Звернення до народів України, у якому роз’яснювалися завдання Руху, його позиція щодо неукраїнського населення, так і не вдалося надрукувати.

Однак партійним функціонерам не вдалося створити єдиного анти рухівського фронту надзвичайно важливим для новостворюваної організації було те, що її підтримали такі авторитетні об’єднання, як ТУМ, “Меморіал ” та “Зелений світ” (особливо важко це далось “зеленим” на їх квітневій конференції 1989 р.: рішення на підтримку НРУ було прийняте лише при незначній перевазі голосів: “за ” – 33, “проти ” – 26) [ 40, с. 30-31 ] .

На початку 1989 р. процес організаційного оформлення НРУ прискорився, Рух рухався вперед. Обговорення проекту його програми, що розгорнулось в лютого 1989 р., органічно перейшло у розбудову структур НРУ на місцях у різних регіонах республіки. Важливим кроком на цьому шляху стало створення 1989 р. на нараді представників ініціативних груп Руху Києва та Київської області Координаційної ради на голі з М. Поповичем. Під керівництвом цієї Ради працювало дві комісії, одна з яких відпрацьовувала проект Статуту, інша – розробляла схему організаційної структури НРУ. В основу організаційної моделі Руху було покладено ідею структурної розбудови, в установах, на підприємствах, у колгоспах створюються ініціативні групи. В межах міста і району з представників цих груп створюються координаційні ради. З представників рад міст та районів – координаційні ради областей. За таким же принципом мала бути сформована і республіканська Рада.

Першою