Наслідком передвиборчих процесів у суспільстві стали результати парламентських виборів 31 березня 2002 р. Учасники блоку “ Наша Україна ” створили єдину фракцію у ВР, до якої увійшли представники “ об’єднаного ” Руху. Це свідчить про те, що об'єднання Руху було тісно пов’язане з проблемою єдності націонал-демократичного табору [ 69, с. 12 ].

Напередодні і після парламентських виборів 2002 р. у розвитку партійної системи країни виявилось ряд нових моментів . Перш за все потрібно відмітити появу особливого політичного поділу партій на “ президентські ” і “ антипрезидентські ”. При цьому даний поділ перекриває попередні ідеологічні розколи НРУ і УНР (УНП) ввійшли до “президентського ” табору [ 76, с. 96 ].

Із 33 списків, включених у виборчий бюлетень для голосування по багатомандатному окрузі ( 11 блоків і 22 партії ), 4-процентний бар'єр подолали шість ( три блоки і три партії ). Всього за переможців проголосувало 75,72% виборців, останні блоки і партії отримали 18,12% голосів, 2,45% виборців висловились проти всіх, 3,71% бюлетенів були визнані недійсними.

За партійною приналежністю депутатів, обраних в одномандатних округах в парламентських виборах 2002 р. блок “ Наша Україна ” отримав 42 мандати, тобто 18,67% долі мандатів .

Таким чином, у партійній структурі ВР України XV скликання блок “ Наша Україна ” отримав всього 112 мандатів, тобто 24,9% долі мандатів.

Звертаючись до політичної географії виборців 2002 р. потрібно відмітити, що представлені в парламенті партії і блоки добились успіху у більшості регіонів країни. Блок “ Наша Україна ” і КПУ подолали виборчий бар'єр в 24 регіонах блок “ За єдину Україну ” – в 23; блок Ю. Тимошенко – в 19; СДПУ (о) – в 16; СПУ – в 15.

Якщо розмалювати адміністративну карту України в кольори партій-лідерів електоральної гонки 2002 р., то перед нами постає двокольорне полотно ( з двома плямами): із заходу на схід країни, включаючи центральні області ( Вінницьку, Київську, Сумську, Черкаську і Чернівецьку) перемагали кольори блоку “ Наша Україна ”, а в усіх інших областях, за винятком Полтавської і Донецької ( де перемогли СПУ і блок “ За єдину Україну ”), – колір КПУ. У Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях виборці віддали свої голоси виключно за праві правоцентриські партії і блоки, тоді як в Донецькій і Луганській, а також у Севастополі – за ліві і центриські [ 76, с. 98 – 99].

Результати виборчої кампанії 2002 р. демонструють розкол українського суспільства. Так, КПУ перемогла в АР Крим. Фактично зберегла свої позиції у центральних областях ( Полтавська Черкаська Вінницька, Кіровоградська) і Соцпартія. Натомість “ Наша Україна ” перемогла в 14 областях, де саме Західний дав найбільшу кількість голосів на підтримку блоку Віктора Ющенка.

Отже, залишилось протистояння за віссю “ Схід – Захід ”, яке вочевидь, негативно впливало на роботу вищого законодавчого органу влади. Залишилось також відкрити і питання відповідальності партій перед виборцями. Адже з чинним законодавством партії позбавлені права впливати на призначення керівників регіональних і центральних органів влади. Ці проблеми провокували і надалі численні конфлікти у взаємодії між законодавчою і виконавчою гілками влади [ 81, с. 297 ].

3 травня 2003 р. на XIII з'їзді НРУ Головою партії було обрано Бориса Тарасюка. Заступниками Голови Руху стали Роман Зварич, Юрій Ключковський, В'ячеслав Коваль, Василь Куйбіда, Лесь Танюк. У новому складі обрано Політичну Раду та Центральний Провід НРУ. XIV з'їзді Народного Руху України, що відбувся у столиці 20 березня 2004 р., ознаменував ухваленням рішення щодо ухвалення виборчого блоку для участі у виборах Президента України та прийняттям змін та доповнення до Статуту НРУ [ 84 ].

Автор статті “ Вітчизняні партії в системі владних відносин ” М.Є.Моренець зазначав, що справжній сплеск у динаміці стосунків вітчизняних партій та виконавчої влади відбувся під час виборів 2004 р. Перемогу дістав кандидат від опозиції В. Ющенко, який, незважаючи на власну позапартійність, спирався на підтримку доволі широкої (помаранчевої) партійної коаліції, його головний опонент В. Янукович – кандидат від влади – також спирався на політичні сили, був головою Партії регіонів. Обидва претенденти користувалися потужною партійною підтримкою. Але слід зазначити, що на результати останніх президентських виборів значною мірою вплинув не так партійна належність кандидатів, як поділ українського народу на Захід та Схід та ідентифікація населенням кандидатів з цими великими регіонами [ 68, с. 34].

19 лютого 2005 р. відбулися XV Всеукраїнські Збори Народного Руху. На яких були присутні 484 делегатів з 490 обраних. З’їзд прийняв Ухвалу про участь Народного Руху України у виборчій кампанії 2006 р. В Ухвалі, зокрема, зазначалося: 1. Для участі у виборах 2006 р. виступити з ініціативою створення виборчого блоку політичних партій, що підтримують Президента України Віктора Ющенка. І стати співзасновниками цього блоку разом із партіями – учасниками Коаліції “ Сила Народу ”, іншими політичними силами. 2. Доручити керівництву НРУ продовжити переговори з потенційними учасниками виборчого блоку щодо вироблення умов, принципів і формату його утворення, заснування керівних органів, порядку складання списків кандидатів у народні депутати України, депутатів представлених органів місцевого самоврядування, розподіл зобов’язань між учасниками блоку в організації і ведені виборчої кампанії з укладенням письмових угод на їх реалізацію