усього національно – культурного відродження є надання українській мові статусу державної в УРСР [ 13, с. 30 ]. Але Л.М.Кравчук з цього приводу відзначив, що “ положення проекту програми щодо права вільного вибору мови навчання є недоречним і не справедливим , явно суперечить рішенням XIX партконференції. Автори проекту по суті проголошують перевагу прав і свобод українців і обмежують права і свободи інших національностей ” [ 12, с. 3 ].
О.С. Горбачова у вище згаданій статті відзначає, що розділи програми, які стосувалися розвитку української культури, не зазнали змін ні на Першому Установчому з'їзді (вересень 1989р.), коли приймалася програма, ні на другому ( жовтень 1990р.) – коли в неї були внесені поправки. Це свідчило про те, що Рух розробив і ухвалив не поверховий, а достатньо ґрунтовний документ [53].
Таким чином, культурний, національний та етнічний чинники консолідації української нації досить тісно були пов’язані між собою і знайшли своє чітке відображення в програмі Народного Руху України .
Ще одним важливим чинником консолідації української нації є релігійний. В програмі НРУ окремий розділ був присвячений саме “ Релігії і церкві ”, в якому відзначалося: “ Рух змагається за здійснення конституційно гарантованої свободи совісті релігійними громадами усіх конфесій, що є на Україні; за повне відновлення в правах Української Автокефальної Православної Церкви та Української Греко-Католицької Церкви ” [ 11, с. 12].
В розділі “ Етика і мораль ” Рух розвивав ідею в якій йшлося про те, що суспільство для того, щоб розвиватися і мати майбутнє, повинно усвідомити пріоритет загальнолюдських вартостей над етикою і мораллю класів і груп. Морально здорову загальнолюдську спільноту творять відомі і культурні нації. Дотримання загальнолюдських моральних засад можливе лише у суспільстві, де кожен має відчуття національної приналежності й гідності. Рух визнавав моральне оздоровлення особи надзвичайно важливим чинником національного відродження. Він виступав за моральне відродження українського суспільства на засадах загальнолюдських ідеалів через духовне єство народу, його здорові традиції, які відзначились вільнодумством до самопосвяти для добра і честі всього народу.
У розділі “Охорона здоров’я і спорт” Рух стверджував, що стан медицини і охорони здоров’я народу в Україні не задовільний, отже за таких умов радикальне поліпшення справи охорони здоров’я в Україні є нагальною необхідністю. Систему охорони здоров’я потрібно докорінно перебудувати до повної її децентралізації і демократизації, вона має забезпечити рівноправне якісне медичне обслуговування всім верствам населення [ 14 ].
В кінці програми НРУ знаходяться “ Прикінцеві положення ” в яких говориться, що ставлячи за мету відновлення державної незалежності України, побудову ненасильницькими засобами демократичного суспільства в Україні, Рух усвідомлював, що подальший суспільний поступ може стати поштовхом до зміни місця та функцій Руху як громадсько-політичного утворення. В такому разі Рух за ухвалою Всеукраїнських зборів міг припинити визначену власним статусом діяльність, а його повноваження могли перебрати інші громадські утворення суспільно-політичного життя України. Отже 9 вересня 1989р. була ухвалена Програма за перебудову Установчим з’їздом Народного Руху України. А 27 жовтня 1990р. були прийняті зміни та доповнення внесені до Програми НРУ за ухвалою Всеукраїнських зборів [ 11 ].
Для розуміння програмних та ідейних підходів НРУ ми використовували працю О.І. Бочковського “ Вступ до націології ” в якій закладені теоретичні засади ідеї національно-демократичної держави [ 44 ].
Одне з провідних місць у діяльності НРУ становить Статут цієї партії, який складається із шести положень. В яких йдеться про те, що Народний Рух України ( НРУ ) є масовою громадсько-політичною організацією, що виникла як вияв народної ініціативи за оновлення суспільства. Рух є незалежною громадською організацією, яка не підпорядкована жодній з громадських організацій чи державних установ. Головною метою своєї діяльності він вважав досягнення державної незалежності України та створення ненасильницькими засобами демократичної республіки. Перед собою Рух ставив такі основні завдання як: всіляко сприяти відродженню людини як морально відповідальної особи, сприяти розвитку національно-державного будівництва, домагатися радикальної перебудови економіки України на засадах економічної самостійності, вести наполегливу боротьбу проти політики русифікації. Сприяти всебічному розвитку мов і культур національних меншостей та етнічних груп. У Статуті говорилося про те, що НРУ має індивідуальних та асоційованих членів, зазначався вік громадян України, які могли стати учасниками Руху [ 11 ].
У Статуті НРУ знайшла своє відображення структура Руху, яка складалася з таких осередків: Крайові Народні Рухи та їхні органи, республіканські органи Руху, Колегії Руху а в разі необхідності він міг створювати допоміжні тимчасові органи. Зазначалося, що у своїй діяльності осередок керувався Програмою та Статутом Руху. В даному документі говорилося , що Всеукраїнські збори Руху (з’їзд) (ВЗР) були найвищим органам НРУ. Вони скликалися кожного року. Про скликання чергових Всеукраїнських зборів повідомлялося не пізніше як за три місяці. Позачергові ВЗР могли бути скликані на вимогу Великої Ради або Центрального Проводу, однією третиною Крайових Народних Рухів чи однією третиною всіх організацій Руху. Їх склад формувався на вічах Крайових народних Рухів за поданням осередків згідно з нормою представництва, визначеною Великою Радою. Ухвали Всеукраїнських зборів були правосильними за умови участі в них не менше як 2/3 делегатів [ 14 ].
Після викладу шести положень даного документу знаходяться “Прикінцеві положення ” в яких говориться про те, що 9 вересня 1989р. був ухвалений Статут Установчим з’їздом Народного Руху України за перебудову. А 27 жовтня 1990р. були прийняті зміни та доповнення внесені за