Читаючи дану статтю, можна констатувати про те що НРУ попри всі звинувачення партійного уряду поступово ставав все популярнішим. Навколо якого почали об’єднуватися всі демократичні сили України [ 40 ].

Щодо своєї іншої статті “ НРУ: від створення місцевих організаційних структур до установчого з'їзду ” то автор доводить нас до відома, що на початку 1989р. процес організаційного оформлення НРУ прискорився, Рух рухався вперед. Обговорення проекту його програм, що розгорнулося з лютого 1989р., органічно перейшло у розбудову структур НРУ на місцях у різних регіонах республіки. Важливим кроком на цьому шляху стало створення 18 березня 1989р. на нараді представників ініціативних груп Руху Києва так Київської обласної Координаційної ради на чолі з М. Поповичем. На сторінках статті знайшла своє відображення і організаційна побудова рухівських структур у різних регіонах України. Першою ластівкою якої стала організаційна розбудова рухівських структур, тобто поява Тернопільської крайової організації Руху.

Важливим свідченням даної статті стало відображення Установчого з'їзду НРУ, який відбувся 8-10 вересня 1989р. в Києві [ 41 ].

Щодо регіональної специфіки формування Народного Руху України, а також діяльності НРУ та Прикарпаття особливо важливу роль відіграють праці Степана Йосиповича Кобути. У його статті “ Розвиток політичної боротьби на Прикарпатті в 1998-1990 роках ” зазначалося, що розвиток політичної боротьби в краї був зумовлений піднесенням релігійного руху віруючих за легалізацію Української греко-католицької (УГКЦ) і активною діяльністю новітніх громадських організацій, спрямованою на демократизацію суспільного життя та національно-культурне відродження. Бурхливі революційні за змістом події літа 1989 – весни 1990 рр. сприяли процесу становлення національно-демократичних сил області, які здобувши перемогу на виборах, примусили компартію перейти в опозицію, що стало початком кінця комуністичної влади на Прикарпатті [ 57 ].

У своїй іншій статті “ Регіональна специфіка формування НРУ за перебудову ” С. Й. Кобута звертає увагу на те, як НРУ за перебудову як громадсько-політичне об'єднання, не тільки відіграв важливу роль у процесі демократизації українського суспільства. Його організації на боротьбу за незалежність України але й став своєрідним символом епохи національно-визвольних змагань кінця 80-х - початку 90-х років ХХ століття. Проте автор зазначив, що історія організаційного формування НРУ ще не знайшла достатнього і всебічного висвітлення в науковій літературі. Залишився поза увагою науковців і регіональний фактор становлення Руху масової громадсько-політичної сили в західних областях України де його ідеї були підтримані широкими масами населення. С. Й. Кобута зазначає, що за винятком Г. Гончарука, дослідники майже не звертали уваги на процес практичного створення місцевих організацій. Умови та спонукальні мотиви діяльності рядових членів Руху до його оформлення на установчому з'їзді у вересні 1989р. Отже, автор даної статті пропонує свій аналіз розвитку рухівської справи у західноукраїнських областях. Маючи на меті окреслити регіональну специфіку загальноукраїнського процесу утворення НРУ [ 59 ].

Важливим за своїм змістом є стаття Юрія Луканова “ Куди піде рухівський “ тризубр ”. на сторінках якої розкриваються важливе значення Першого та Другого Всеукраїнського з'їзду Народного Руху України. На яких були прийняті важливі рішення, щодо діяльності НТУ [ 67 ].

Отже, різноманітний комплекс історичних джерел до даної теми роботи та їх аналіз дають можливість висвітлити багатогранну громадсько-політичну діяльність НРУ в контексті відродження і становлення державної незалежності України, його вплив на подальші національно-політичні процеси, які відбувалися в Україні.

Щодо досліджуваної теми в історіографії можна констатувати про те, що проведений літератури показує відсутність комплексного і системного дослідження означеної теми в історіографії. Основні здобутки переважно в площині політологічних досліджень, потреба її подальшого предметного вивчення в історичному контексті залишається актуальною.

Розділ ІI. Народний Рух України у боротьбі за здобуття незалежності України

Соціально-політичне життя Української держави в період з 1981 р. по 1998 рр. характеризується виникненням і поступовим удосконаленням багатопартійної політичної системи, діяльністю багатьох політичних партій і громадських організацій, громадсько-політичних рухів, які виражали соціально-економічні, політичні та національні інтереси як усього українського народу, так і певних соціальних верств та груп населення і намагалися впливати на державотворчий процес.

Протягом перших років “перебудови” зміни в Україні суттєво відставали від відповідних процесів в Москві. У той час як на союзному рівні відбувалися важливі перестановки у складі вищого керівництва, першим секретарем ЦК Компартії України аж до осені 1989 р. залишався Володимир Щербицький. Він та його “команда” докладали всіх зусиль для того, щоб вітер змін не досяг України. Внаслідок цього в перші роки перебудови гласність, проголошена в Москві, мало в чому відбилася на сторінках республіканської преси. Ось у чому з такою увагою слідкували демократичні сили в Україні за поширенням гласності і плюралізму, виступали в центральних засобах масової інформації істориків, економістів, філософів, соціологів. В Україні роль першопроходців у ліквідації “ білих плям ” історії, захисті національної культури відіграли Спілка письменників України та її центральний орган – газета “ Літературна Україна ”[ 47, с. 2 ] .

В Україні в умовах погіршення соціально-економічної ситуації та зростання невдоволення широких народних мас існуючим станом виникали різноманітні клуби й просвітницькі організації, які почали критикувати політику КПРС-КПУ та домагатись певних суспільних змін. Незадоволення повільним ходом перебудови виявилося передусім серед інтелігенції. Поняття інтелігенції ( лат.intellegens – розумний, знаючий, досвідчений ) у ширшому розумінні охоплювало тих, хто мав вищу освіту. Але у вужчому й історично вмотивованому значенні під інтелігенцією розуміли людей, які з ідеологічних переконань