Реферат на тему:

«Проблеми демократії на етапі суспільної трансформації»

ПЛАН

Вступ

1. Українська політична думка першої половини XX ст.

2. Створення інституційної основи незалежної Української держави

3. Багатопартійність, політична еліта

4. Громадянське суспільство в перші роки незалежності

5. «Економічний вимір» української демократизації і політика

6. Україна: Демократизація +Лібералізація – Режим

Висновок

Література

Вступ

Суспільно-політичні процеси у світі, у тому числі в Україні, засвідчують колосальний розрив між цілями та можливостями здійснення реформування суспільства, його демократизації. Це зумовлює потребу теоретичного осмислення проблем політичного розвитку і модернізації, що виникають і динамічно змінюються в сучасних умовах. У сучасній політології демократія розглядається як важливий здобуток людства, оскільки вона являє собою вироблений і збагачений ходом всесвітньої історії механізм вирішення життєво важливих питань, за яким усі члени суспільства мають змогу рівноправно вирішувати ці питання відповідно до принципу підпорядкування меншості більшості.

Аналіз політологічних понять щодо характеристик полі-тичних режимів на терені СНД. Висунуто твердження, що предикати «посткомуністич-ний» та «посттоталітарний» до режиму в Україні можуть бути застосовані як позначення структурних рис, підґрунтя, на якому виникають різноманітні конфігурації перехідних (транзитних) режимів протягом усього трансформаційного періоду. Незавершеність демократизації, та лібералізації впливає на формування певних типів напівдемокра-тичних режимів, що зберігає загрозу реставрації антидемократичних форм правління.

Українська політична думка першої половини XX ст.

Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був М. Міхновський (1873-1924 рр). На його думку, "державна самостійність є головною умовою існування нації". Він пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. Саме йому належить максималістське гасло: "Україна - для українців!". Як зазначає М. Горєлов, брошура М. Міхновського "Самостійна Україна" "була першою спробою оформити скривджені почуття українців у рамках політичної програми". У цій праці чітко поставлено питання про незалежну українську державу, публічно заявлено про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.

У політичній думці 20-30-х pp. XX ст. фахівці виділяють кілька напрямків, зокрема:

· державницький націоналізм (С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Бочковський, С. Рудницький),

· інтегральний націоналізм (Д. Донцов, М. Міхновський, М. Сціборський, С. Бандера, Я. Стецько),

· консервативний (В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський),.

В. Липинський(1882-1931рр.) є одним із авторів доктрини українського консерватизму, суть якої зводиться до таких основних положень:

політичним ідеалом для України є спадкова монархія, очолювана гетьманомь як символом української національної ідеї;

особливий політичний режим влади класократія є противагою доь республіканської парламентської демократії;

суть класократії полягає у пануванні активної меншості (аристократії), щоь складається із кращих (за духом, здібностями, активністю) людей;

реалізація доктрини консерватизму детермінується поширеннямь консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму;

в центрі доктрини є концепція хлібороба-власника, з якої випливає, щоь монархія - це трудова держава, оперта на організацію трудових, продукуючих класів, насамперед, на хліборобський клас.

Політичне кредо В. Липинського - "до української нації через українську державу". Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.

Д. Донцов (1883 -1973 pp.) увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології "інтегрального" (чинного) націоналізму. Підставами українського націоналізму, на його думку, були:

вольовий принцип;Ш

постійне прагнення до боротьби за незалежність;

романтизм і фанатизм у національній боротьбі;

синтез національного та інтернаціонального;

необхідність виховання нової політичної еліти;

орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.

Опираючись на вчення Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше та інших, Д. Донцов обстоював думку про придатність більшості засобів у боротьбі за виживання нації.

Український правник, політолог С. Дністрянський (1870-1935 pp.) відомий як автор проекту конституції ЗУНР, а також праць "Загальна наука права й політики", "Погляд на теорії права і держави", "Нова держава'' та ін. Як представник державницького націоналізму, С. Дністрянський відстоював ідею національно-демократичної держави, право народу на самовизначення в етнічних кордонах. С. Дністрянський підкреслював значення природних умов для національного самовизначення. Він вказував на необхідність надання певних автономних прав анклавам національних меншин.

У Радянському Союзі до середини 60-х років негативно ставилися до політології. Вважалося, що політика вивчається в рамка історії КПРС, філософії, політичної економії, наукового комунізму. З середини 60-х років ставлення до науки про політику почало змінюватися. 5 січня 1965 р. в газеті "Правда" була опублікована стаття "Про політичну науку", в якій Ф.М.Бурлацький обґрунтував право вчених розглядати, формулювати нові ідеї реконструкції тодішньої держави на загальнолюдських цінностях, на принципах демократії і свободи. Вчені, які досліджували ці проблеми, об'єдналися в Асоціацію політологів Радянського Союзу, що створювало можливості для ширшого спілкування із зарубіжними колегами, формування вітчизняної політичної науки.

На сучасному етапі в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, відбувається інтенсивний процес становлення науки про політику. Окреслено предметне поле науки, визначено проблематику й методи досліджень. Політологія вивчається у вищих закладах освіти. Останнім часом вийшли друком окремі праці, навчальні посібники та підручники. Поряд із журналами "Політика і час", "Віче" з'явилися нові часописи відповідного профілю – "Політологічні читання", "Політична думка", "Розбудова держави", "Людина і політика" і "Нова політика". Заявили про себе наукові установи, що досліджують політичні проблеми: академічні – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут українсько-російських відносин, ряд суспільно-політичних центрів і кафедр політології вищих закладів освіти. Створено Українську академію політичних наук, Українську асоціацію політологів, Асоціацію молодих політиків і політологів.

Отже, політична наука в Україні поступово посідає відповідне місце в системі суспільствознавства, дедалі помітніше впливає на реальні політичні процеси, становлення