Важливою умовою соціальної стратифікації виступає легалізація й реабілітація приватного начала в житті людей (передовсім приватної власності). Нагромаджений досвід переконує в марності пошуку досконалої, єдино справедливої схеми приватизації, а надто спроб повністю унеможливити зловживання з боку тих, хто ці процеси здійснює. Стрижнем концепції приватизації в Україні має стати формування елементарної культури володіння приватною власністю та її використання.

Вагомим чинником формування громадянського суспільства є вільні й альтернативні вибори та незалежні засоби масової інформації. Сучасна Україна має доволі широку мережу ЗМІ, відповідно зростає й диференціюється їхня аудиторія. Однак недостатньо високий професійний рівень багатьох видань, теле- та радіопередач, їхня однобічна (замовна) політизованість та необ'єктивність призводять до низького рівня впливовості на становлення культури громадянськості, а ступінь довіри до них залишається незначним.

Поряд з політичними партіями важливу роль у формуванні й існуванні громадянського суспільства відіграють професійні об'єднання громадян (насамперед, профспілки) як виразники фахових корпоративних інтересів. Проте вони (профспілки), за невеликим винятком, також не дуже швидко перетворюються зі слухняної «школи комунізму» на самостійну структуру репрезентації та захисту інтересів трудящих. Однак ті з них, які звільнилися від опіки держави і не потрапили у інші «лещата» залежності, показують себе реальною силою, здатною впливати на політичні процеси в країні.

Інтелектуально-духовна сфера сучасної України також переживає глибокі й доволі болісні трансформації. Ситуація перехідного суспільства разом з очевидною недосконалістю реформаційних процесів породжують феномен «культурного шоку», дезорієнтованості масової свідомості, підвищують конфронтаційність суспільства.

«Економічний вимір» української демократизації і політика

Ситуація перехідної невизначеності зберігалась. Повільність у створенні правової бази економічних реформ стримувало ділову активність, а недосконалий механізм соціального захисту робив тягар реформ непосильним для значної частини населення. Широкомасштабна приватизація здебільшого спрямовувалася «тіньовими» та управлінськими структурами (спочатку «червоним директоратом») таким чином, щоб отримати максимальний зиск для себе. Інші прошарки населення не були структуровані, не усвідомлювали ні власних групових інтересів, ні засобів їх захисту спільними зусиллями. Тому вони були відсунуті на узбіччя соціально-економічних процесів. Натомість виросли «олігархи», які монополізували розподіл економічних ресурсів і виробництво та домоглися вирішального впливу на політику держави.

Україна: Демократизація +Лібералізація = Режим

Демократизація й лібералізація є настільки складними, суперечливими й багатозначними процесами, що буває важко точно передбачити, який саме режим може бути встановлений в їх результаті.

Виглядає доречним з урахуванням усього по-переднього розвитку країни використовувати поняття «посткомунізм» та «посттоталітаризм» до ха-

рактеристики політичного режиму в Україні, як такого, що має певні риси демократії, що й дає підстави політологам характеризувати його як м'який

авторитаризм або протодемократію. Безумовно, політичний режим в Україні є похідним від режиму делегативної демократії з явними формальними її інститутами (представницький орган влади, вибори, партії і таке інше) та авторитарними засобами контролю над діяльністю цих інститутів із засто-

суванням адміністративних ресурсів. Але, поряд з культурно-політичними

та соціоекономічними факторами, що завдають шкоди динамічному розвитку держави, діють численні процедурні обставини, що проявляються у сподіваних та несподіваних помилках з боку головних агентів реформ —

політичних еліт. У той же час, немає підстав для висновку про повну лібералізацію в нашій країні. Навіть наявність конституції не робить режим

менш авторитарним, адже в сучасному світі протягом новітньої історії навіть жорстокі авторитарно-деспотичні режими мали конституції. Крім того, як слушно підкреслив С. Коен (хоча він мав на увазі Росію), існування

конституцій ще не означає затвердження консти туціоналізму. Звідси виглядає коректним (з точки зору нормативної теорії демократії) вважати режим в Україні формально демократичним авторитаризмом (ілліберальним) або режимом делегативної демократії на патриомоніальному підґрунті. Подібні напів-демократії створюються як результат слабкості демократичних політичних інституцій, відсутності норм і традицій демократії.

Висновок

Демократія не мислима без розвитку громадянського суспільства, що є не тільки головним контролером влади, але й носієм цінностей, які наповнюють її зміст. Тільки інститути громадянського суспільства й активних громадян можуть змусити демокра-тичні інститути працювати неформально, правдиво відбивати реальність, виражати інтереси не нечисленних олігархічних груп, а більшої частини громадян суспільства. Отже, демократію можна вдосконалювати тільки при реалізації в суспільстві спеціальної програми розвитку громадянського суспільства, формування політичної активності й демократичної культури громадян.

Література

1. Глобалізація, Європейський Союз та Україна (Тематичний номер часопису «ї») // І. - 2000. - № 19.

2. Конончук С., Ярош О. Розвиток демократії в Україні: 1999 рік. -- Київ, 2000.

3. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. -- Київ, 1998.

4. Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств. -- Київ, 1995.

5. Растоу Д. Переходы к демократии: попытка динамической модели // Полис. - 1996. - № 5.

6. Симон Г. Трансформація в Росії та Україні після падіння комуністичного режиму: спільне та особливе // Політична думка. -- 2000.

7. Українська державність у XX столітті: Історико-політологічний аналіз. - К., 1996.

8. Перехідний період в Україні та в Росії. Політика, економіка, етносоціальні процеси // Конференція українських і росій-ських випускників освітніх програм США.— К., 1999.

9. Перехідний період в Україні та в Росії. Політика, економіка, етносоціальні процеси // Конференція українських і росій-ських випускників освітніх програм США.— К., 1999.