Треба відзначити, що у повоєнні роки робились марні спроби модернізувати цю доктрину, відійти від "реального соціалізму", який найбільш яскраво виявив себе в колиш-ньому СРСР.

Концепцію соціалізму, яка відрізнялася від утвердженої в Радянському Союзі, було розроблено в Югославії. Її найбільш суттєвою рисою можна вважати здійснення прин-ципу самоврядування, а звідси — певна децентралізація і деетатизація господарського життя. Ця концепція передба-чала і ширше, порівняно з командно-адміністративною мо-деллю, використання товарно-грошових відносин.

Різко відрізнялася від радянської концепція народної демократії, яка розглядалася як спосіб переходу до соціалізму і як устрій нового суспільного ладу. Цій концепції в цілому властиве намагання забезпечити наступність попередніх де-мократичних рухів, не обривати демократичні традиції, які формувались у довоєнні роки і в час боротьби з фашизмом. Перехід до соціалізму передбачався мирним шляхом, без збройного повстання, без громадянської війни і диктатури пролетаріату, але при його гегемонії, на основі парламентського режиму. В економічному плані вважалося неминучим існування багатосекторної економіки як співіснування соціа-лістичних, державно-капіталістичних (під суворим контролем робітничого класу) і приватних укладів господарювання. Особлива увага приділялася кооперації як формі реального усуспільнення. У політичній сфері передбачалася традиційна для деяких країн Східної Європи парламентська форма, багатопартійність при наявності опозиційних партій, а також поділ влади на законодавчу і виконавчу. Отже, народно-де-мократична держава мала бути правовою державою. Проте концепція народної демократії не була реалізована.

У другій половині 70-х років як результат дедалі більшого неприйняття комуністами західноєвропейських країн прак-тики так званого реального соціалізму, що спричинила панування бюрократії, догматизму, утвердження командно-адміністративної системи, склалась доктрина єврокомунізму. Водночас необхідно було подолати властивий соціал-демократичній концепції так званої соціальної держави дефіцит | народовладдя. Головне у доктрині єврокомунізму — це ідея :універсального значення політичної демократії.

У поглядах комуністів капіталістичних країн принципове значення мало усвідомлення того, що "право" природного здійснення революції не може бути монополією і привілеєм тільки комуністичних партій, що в авангарді боротьби за радикальні зрушення, які означатимуть утвердження соціа-лізму, можуть бути й інші політичні сили. Змінювався і сам погляд на соціалізм, який все частіше розглядається в діалектиці соціальних і науково-технічних завоювань.

Однак реалією є те, що в деяких країнах "реального соціалізму" ще й досі офіційно прийнята правлячими комуністичними і робітничими партіями командно-адміністративна система, заснована на культі особи, а в КНДР — по суті харизматична доктрина соціалізму. Хоча і тут, і на Кубі робляться спроби дещо модернізувати, "виправити" офіційну доктрину соціалізму.

РАДИКАЛІСТСЬКІ ПОГЛЯДИ "НОВИХ ЛІВИХ"

У цих доктринах відображені погляди радикально настроєних верств дрібних власників, інтелігенції, студентства. Звину-вачуючи робітничий клас у втраті революційності, вони проголошують єдиною революційною силою маргінальні вер-стви, по суті, дрібну буржуазію. Концепціям масових рухів 60—70-х років, відомих під назвою "нові ліві", властиві утопічність, ультраліва фразеологія, крайній ідейний еклек-тизм.

Теоретичні погляди "нових лівих" стосовно соціалізму можна умовно поділити на "нову ліву теорію революції" і погляди лівих радикалів на сутність і основні риси майбут-нього суспільства. У працях Г. Маркузе. О. Негта. Р. Дучке, С. Кармайкла та інших наголошується на політичному насиллі, руйнуванні, запереченні. "Теорія соціалізму", виз-начення шляхів його побудови постають, як правило, у вигляді вказівок на те, чого при соціалізмі не повинно бути.

при повному замовчуванні таких принципових проблем, як економічна структура майбутнього суспільства, управління економічним і соціальним життям, суспільні інститути й організації, їх місце і роль у суспільстві.

Ідеологи "нових лівих" намагаються поєднати марксист-ське вчення про соціалізм з фрейдизмом. Особливо яскраво це виявилося в концепції Е. Фромма. Його розуміння соціалізму, що зводиться до самовдосконалення особи, "ре-волюції в собі", близьке до релігійних принципів "очищення душі", "боротьби з гріхом".

Погляди "лівих радикалів" щодо соціалістичних перетво-рень у післяреволюційний період ще більш заплутані та еклектичні. В їхніх роздумах про майбутнє суспільства вихідною є категорія відчуження. Вважається, що його подолання — важлива мета революції. Деякі автори вважа-ють, що відчуження є біологічною якістю людської природи. а отже, практично не може бути подолане. Обстоюється необхідність усунення будь-яких форм державного контролю над економічним і політичним життям, заміна його "само-визначенням", що повинно сприяти повному розкріпаченню індивіда. Як правило, виявляється негативне ставлення до будь-яких масових політичних організацій, замовчується питання про структуру державної влади і долю приватної власності.

У середовищі нових суспільних рухів останнім часом набула поширення концепція "лібертарного соціалізму". Вона формується навколо центральної ідеї — індивідуальної сво-боди (в її індивідуалістичному розумінні). Послідовний лі-бертаризм передбачає недовір'я до будь-якої влади і авто-ритету, заперечення позитивної ролі держави і політичних партій. Він негативно ставиться до централізованих, ієрар-хічних організацій на національному і місцевому рівнях. Визнаються тільки горизонтальні суспільні зв'язки. Ідеальним вважається суспільство повністю добровільних автономних дрібних комун, вільних у своїй діяльності від плануючого центру.' Надії на прогресивний розвиток "лібертарний соціа-лізм" пов'язує головним чином зі стихійною діяльністю мас, з ініціативою знизу, самоорганізацією. Такі ідеї та вимоги випливають із анархо-соціалізму П.-Ж. Прудона, М. Ба-куніна, П. Кропоткіна.

Сучасний лібертаризм відрізняється від "класичного" анархо-соціалізму. Він дедалі більше спирається не на ідеологію традиційної анархічної думки, а на сучасні ідейні теорії, що віддають данину анархізмові. Так, екзистенціалізм навів нові аргументи на користь суб'єктивістського тлума-чення свободи, франкфуртська школа заперечує історичну роль робітничого класу. Прихильники сучасного лібертаризму спрямовують увагу на такі соціальні проблеми, як екологічна криза, спосіб життя, розвиток та індивідуалізація особи, культура.