Нація — політичне, державко організований народ.

Подібні погляди на сутність нації висловлював М. Бердясв (1874—1948). Він писав, що буття нації не визначається і не вичерпується ні мовою, ні релігією, ні територією, ні держав-ним суверенітетом, хоча ці ознаки і суттєві для національного життя. Найбільше рації мають ті, хто визначає націю як єдність історичної долі. Усвідомлення цієї єдності і е національною сві-домістю. Нація — вічно живий суб'єкт історичного процесу, в ній живуть і перебувають усі минулі покоління не менш, ніж покоління сучасні. М. Бердяєв зазначав, що державність не є певною ознакою буття нації. Але будь-яка нація прагне утво-рити свою державу, зміцнити її. Це — здоровий інстинкт нації.

І те, що єврейський народ постійно мандрував, зламало й по-калічило його душу, він ображений на свою історичну долю. На думку російського вченого, сіонізм — це пристрасна мрія євреїв про свою державність.

Національна ідея — це своєрідний дороговказ для нації. І Франко наголошував на значенні практичної політичної ді-яльності у справі реалізації національних ідеалів. «Усякий ідеал, — підкреслював він, — це синтеза бажань, потреб і зма-гань... Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати сер-ця ширших кіл людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили у найстрашніших му-ках і терпіннях... Для українців таким ідеалом мусить стати самостійна незалежна Україна». М. Грушевський вважав, що стрижнем української ідеї було визнання невід'ємного права українського народу на самовизначення і пошук його опти-мальних форм. «Наш край великий і багатий, один з найкра-щих країв у світі, створений для розвитку великої економічно сильної держави, — писав М. Грушевський. — Український народ повний великої життєвої сили, енергії, здібний, витри-валий, високо здатний до організації, до громадської солідар-ності...»

За часів тоталітаризму склався негативний стереотип ук-раїнської національної ідеї. Впродовж семи десятиліть націо-нальна ідея офіційно визнавалася реакційною, нації поділяли-ся на «буржуазні» та «соціалістичні», націоналізм кваліфіку-вався як «буржуазний», а отже, реакційний. Національна ідея проголошувалася несумісною з інтернаціоналізмом, що фак-тично був політикою русифікації. Тривалий час у теорії та на практиці надавалася перевага інтернаціональному перед наці-ональним; знищення національного гноблення пов'язувалось із розгортанням світової революції, передбачало реалізацію на-станови К. Маркса: «Разом з антагонізмом класів впаде і анта-гонізм націй». Одначе світовий досвід свідчить, що прийнятною концепція інтернаціоналізму може бути за умови, коли вона ґрунтується на визнанні національних цінностей та інтересів кожного народу, їх діалектичного синтезу з національними. Отже, сутність інтернаціоналізму полягає не в підкоренні на-ціональних інтересів інтернаціональним, а в їхньому узгодженні.

У тісному зв'язку з національною ідеєю перебуває пробле-ма націоналізму, що вивчається спеціальними науками: етно-політологією та етносоціологією. Вони розглядають націоналізм не лише в негативному плані, а й як природний закономірний рух народу на захист і утвердження своєї самобутності. У да-ному разі націоналізм є основоположним політичним принци-пом державного устрою більшості країн світу. Тому з націона-лізмом як принципом політичного устрою не варто боротися, оскільки така боротьба буде марною та безперспективною. У цьому ще раз переконався світ, коли націоналізм трьох неве-ликих країн Балтії — Литви, Латвії, Естонії започаткував крах СРСР.

Будь-яка держава припускається тяжкої помилки, пропа-гуючи відсутність національної ідеї, свого власного ідеалу. Те-пер для України в соціально-національному сенсі надзвичай-но важливими є такі завдання:—

вироблення форм і засобів для стимулювання політич-ної активності українського народу, сприяння духовному онов-ленню суспільства;—

здійснення глибинних державотворчих процесів, утвер-дження й поширення в українському суспільстві авторитету й популярності державницької ідеї;—

вироблення цілісної системи ціннісних орієнтацій сус-пільства, ядром якої має стати власне державна національна ідея.

Причому ця ідея, з одного боку, повинна віддзеркалювати право нації на самовизначення, а з іншого, — залишити націю в рамках вселюдської спільності, прагнути до утвердження в житті загальнолюдських цінностей, боротися за соціальну спра-ведливість.

Націоналізм може виявлятися ще в одній якості — як іде-ологія. Тоді він означає надмірну любов до своєї нації-етносу, поєднану з негативними почуттями до інших національностей. Націоналізм державної нації, тобто фанатична любов до своєї нації, поєднана з боротьбою в даній державі проти національ-них меншин, є явищем негативним і реакційним. Коли цей на-ціоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це — нацизм, фашизм.

Націоналізм — явище багатогранне й багатолике. Він має як позитивні, так і негативні аспекти. До позитивних можемо віднести: національну самосвідомість; національну гордість;

національний сором (що дає змогу самоочищатися); прагнення до національного саморозвитку, рівноправності. Негативні ас-пекти: визнання національної виключності; протиставлення іншим націям; прагнення забезпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів інших народів; національний нігілізм; пошук винних у життєвих труднощах.

Етнонаціональні відносини і світовий досвід са-мовизначення народів

Проблема етнонаціональних відносин посідає одне з пер-ших місць серед пекучих проблем сучасності. Під її натиском розпалися СРСР і Югославія. Національне питання залиша-ється складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Оль-стер), у Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), в Ка-наді (англо-канадський і франко-канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) і т. д. Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спіль-ностей свідчить про наявність особливого типу соціальних від-носин, що характеризуються як відносини національні (між-національні).

Етнонаціональні відносним — це відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку — націями, народностями, на-ціональними групами та їхніми державними утвореннями.

Ці відносини бувають трьох типів: рівноправні; відносини панування й підлеглості; прагнення до знищення інших суб'єк-тів. В етнонаціональних відносинах відбивається вся сукуп-ність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справ-ляють економічні й політичні