14. УГС відстоюватиме дотримання передбачених Загальною Декларацією прав людини, Пактами ООН та Прикінцевим Актом Гельсінської наради основних прав і свобод громадян, найперше — визнаної всім цивілізованим світом свободи висловлювати власні погляди і поширювати ідеї незалежно від кордонів. Це — аксіома демократії, що повинна бути забезпечена конституційним правом створювати незалежні громадські організації, в тому числі опозиційні до уряду й правлячої партії, правом пропорційного користування державними засобами масової інформації, створювати незалежні видання із забезпеченням необхідною матеріальною базою; правом організовувати мітинги, збори, дискусії; правом мати доступ до всілякої інформації (крім чітко окреслених питань військової таємниці), в тому числі до матеріалів архівів, до всіх нормативних актів, дипломатичних документів, до книг та документів, які зараз заховані у спецфонди; правом мати доступ до радіопередач, книг, періодики з інших країн світу, що освітлюють проблеми і події з різних ідейних позицій.

15. УГС виступає за перегляд Кримінального кодексу УРСР, за вилучення з нього антидемократичних статей: ст. 62 (“антирадянська пропаганда й агітація”), ст. 187-1 (“наклепницькі вигадки на державний лад”), статей, що передбачають покарання за релігійну діяльність, за “тунеядство”, порушення паспортного режиму та ін., за різке зменшення покарань, зв’язаних із позбавленням волі, за скасування смертної кари. УГС буде добиватись звільнення всіх політв’язнів, повної реабілітації всіх, хто був засуджений за переконання, ліквідації спепсихлікарень (“психотюрем”). КГБ має бути ліквідований або скорочений і реорганізований із зняттям з нього функцій політичної поліції. Потребує реорганізації судочинство, із заміною судової “трійки” демократичними формами суду (напр., судом присяжних). Право на адвокатський захист має бути введене з моменту пред’явлення звинувачення. Необхідна гуманізація виправно-трудової системи. В’язні мають відбувати покарання за місцем вчинення злочину, вивезення в’язнів за межі Республіки недопустиме.

16. УГС стоїть за скорочення армії до розумних меж, необхідних тільки для оборони, із скеруванням вивільнених коштів на піднесення добробуту народу. Військова служба повинна проходити в республіканських військових формуваннях. У перспективі бачимо перетворення військової служби у добровільну і оплачувану, як в демократичних країнах світу.

17. Право на працю передбачає створення умов для його реалізації. Але примушувати працювати під загрозою засудження – це форма рабства, що суперечить міжнародним правовим нормам; УГС виступає за створення незалежних профспілок як найдійовішого органу соціального захисту особи (досягнення нормальних умов праці, належної оплати та ін.).

18. УГС відстоює необмежені права віруючих на створення релігійних громад свого віросповідання, та виступає за легалізацію Української греко-католицької та відновлення розстріляної Української автокефальної православної церкви, за припинення переслідування євангельських християн-баптистів, п’ятидесятників, послідовників свідомості Кришни та інших вірувань. Рада в справі вірувань та її відділення на місцях, що стали знаряддям переслідування віруючих, повинні бути ліквідовані. Має бути гарантоване право не тільки антирелігійної, а й релігійної пропаганди.

19. УГС буде добиватися виконання владою гарантованих міжнародними документами прав людини, що їх ратифікував уряд СРСР, та прав на вільний вибір місця проживання (ліквідація паспортної системи і регламентованих прописок), на вільний в’їзд і виїзд з Республіки як у інші республіки Союзу, так і в будь-яку країну світу.

20. УГС вважає, що у всіх найважливіших питаннях, що зачіпають інтереси всього населення України або значної його частини, необхідно проводити всенародні референдуми, забезпечивши перед тим необхідний час і можливість для роз’яснення позицій та вільної агітації.

Українська Гельсінкська група

Очолив Українську Гельсінкську групу (УГГ) письменник Микола Руденко — політичний комісар у роки другої світової війни та колишній партійний чиновник у письменницькій організації. Його близьким товаришем був генерал Радянської армії Петро Григоренко — кавалер багатьох урядових відзнак, якого відправили у відставку.

Група налічувала 37 учасників, найрізноманітніших за походженням. Тут були дисиденти, що вже відбули терміни ув’язнення, такі як Ніна Строката, Василь Стус, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична та Вячеслав Чорновіл, такі колишні націоналісти (що вижили після десятиліть, проведених у сталінських концтаборах), як Святослав Караванський, Оксана Попович, Оксана Мешко, Ірина Сеник, Петро Січко, Данило Шумук та Юрій Шухевич (син командувача УПА Романа Шухевича), й такі релігійні активісти, як православний священик Василь Романюк.

Незважаючи на постійні арешти, склад УГГ продовжував збільшуватися. Наприкінці 1970-х років деякі з членів – Григоренко, Строката-Караванська, Надія Світлична – еміґрували з СРСР, тим самим діставши можливість представляти УГГ за кордоном.

Українську Гельсінкську групу відрізняли від попередніх дисидентів дві важливі риси. Перша полягала в тому, що група являла собою відкриту громадську організацію, яка хоч і не була прорежимною, проте вважала, що має законне право на існування. Такі погляди були для Східної України чимось нечуваним ще з часу встановлення радянської влади. Іншою безпрецедентною рисою були контакти з аналогічними групами по всьому СРСР з метою “інтернаціоналізувати” захист громадянських і національних прав.

У програмних заявах групи явно проступало й нове мислення. Вони наголошували на застосуванні легальних методів, убачаючи вирішення суспільних проблему дотриманні законів узагалі й поважанні прав особи зокрема. Тому члени групи часто називали свою діяльність правозахисним рухом. Як зауважував Іван Лисяк-Рудницький, проповідування законності й справжньої демократії замість певної ідеології, наприклад, націоналізму чи марксизму, якими доти захоплювалася українська інтелігенція, стало важливим поворотним пунктом в історії української політичної думки.

Хоч деякі члени Української Гельсінкської групи лишалися якоюсь мірою на позиціях марксизму чи націоналізму, погляди її більшості найчіткіше передає такий уривок із спогадів Данила Шумука, що в