17-18 березня 1990 року відбулася конференція УГС, на яку Чорновіл вже не приїхав. Однак, у листі, адресованому делегатам, він висловив думку, що Лук”яненко та Михайло Горинь, які за десять днів до того поставили підписи під зверненням у газеті “Літературна Україна” про необхідність перетворення Народного Руху в партію, зробили політичну помилку. Чорновіл ще раз наголосив: “ліквідація Руху як масової бази опозиції і перетворення цого в партію нанесла б непоправної шкоди в справі національного визволення”, партією повинна стати сама УГС. І тут відбулося диво – конференція проголосувала за “партизацію”, але задовольнила заяву Чорновола про вихід зі складу Виконкому: “Не бажаючи нести моральної відповідальності за теперішню позицію членів ВК УГС, яка неопізнано може ототожнюватися з моєю позицією...”. Приблизно в ті самі дні сесія Львівської обласної Ради обрала його головою Ради, після обрання він заявив про свою безпартійність.

Припустимо, що було б, якби тоді перемогла лінія Чорновола? Чи збільшилася кількість демократів у парламенті, якби напередодні виборів УГС стала, приміром, Українською демократичною партією (така назва, до речі, попервах була робочою)? Шансів бути зареєстрованою, отже, зареєструвати і висунутих кандидатів, нова партія не мала. Відтак проблематичним стало б існування єдиного списку кандидатів від Демократичного блоку, що зрештою об”єднав 43 неформальні організації та групи. Не секрет, що в багатьох округах демократичні кандидати перемогли якраз за рахунок своєї “аконкурентності”. Часто люди вибирали з довжелезного списку єдиного некомуніста, особливо якщо його підтримував міфічний (у даному регіоні), але такий притягальний своєю назвою “Демблок”.

Отже, УГС-івці пішли на вибори як кандидати від Демблоку. Були випадки висунення трудовими колективами – так було, здебільшого, на Галичині та Києві. Хрестоматійними стали збори Київського державного університету, які всупереч позиції партійних органів, висунули в депутати екс-політзека, голову столичної філії УГС Олеся Шевченка.

* * *

Першим досвідом участі УГС у “великій політиці” стали вибори народних депутатів УРСР 4 березня 1990 року. До Верховної Ради було обрано 11 членів УГС: Левка Лук”яненка, Вячеслава Чорновола, Михайла та Богдана Горинів, Левка Горохівського, Олеся Шевченка, Степана Хмару, Богдана Ребрика, Володимира Колинця, Ярослава Кендзьора, Ігоря Деркача, виключеного з організації Івана Макара, та колишніх політв”язнів, які не входили до Спілки, Ірину Калинець і Генріха Алтуняна.

29-30 квітня 1990 року відбувся установчий з”їзд УГС, на якому було прийнято рішення про розпуск Спілки й заснування на її основі Української Республіканської партії. Очолив її голова УГС Левко Лук”яненко. За УРП на певний час закріпилося означення “партія дисидентів”. Більша частина, можливо, понад шістдесят відсотків угаесівців влилися в УРП.

Протягом першого багатопартійного десятиліття заявили про себе такі партії, очолювані колишніми членами Спілки: Українська християнсько-демократична (Петро та Василь Січки), Організація українських націоналістів-державників (Іван Кандиба), Українська консервативно-республіканська (Степан Хмара), Республіканська християнська (Михайло та Богдан Горині, Микола Горбаль, Василь Овсієнко), Державна самостійність України (Роман Коваль), Українська національна асамблея (Дмитро Корчинський) тощо.

Сьогодні Українській Гельсінкській Спілці – 20 років

час публікації: 7 липня 2008 р., 22:33

останнє оновлення: 7 липня 2008 р., 22:33

20 років тому 7 липня 1988 року на багатотисячному мітингу у Львові було оголошено про створення Української Гельсінкської Спілки і оприлюднено Декларацію принципів УГС. Це об'єднання стало першою в Українській РСР масовою опозиційною політичною організацією.

Українська Гельсінкська Спілка виникла на основі Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. 1987 року на гребені горбачовської перебудови з концтаборів і заслань почали повертатися політв'язні.

Українська Гельсінкська Група відновила свою діяльність. Але нові умови вимагали і нових форм роботи. Ідея розширення і політизації Групи належить В'ячеславу Чорноволу. Він же запропонував і змінити її назву на Українську Гельсінкську Спілку, повідомляє радіо "Свобода".

Було розроблено програмову Декларацію принципів УГС і у липні 1988 року оголошено, що УГГ складає свої повноваження і всім складом входить до Спілки. Головою УГС було обрано Левка Лук'яненка, Виконком очолив В'ячеслав Чорновіл.

Дуже швидко УГС розгорнула широку діяльність по всій Україні. Проводилися мітинги, демонстрації, активно працювала прес-служба. Центральним пресовим органом був редагований Чорноволом "Український вісник", виходили оперативні спецвипуски "УВ-експрес", "Листки прес-служби УГС". 1989 року почала виходити газета УГС "Голос Відродження", її редактором був Сергій Набока.

На виборах 1990 року до Верховної Ради УРСР, яка наступного року проголосила Незалежність України було обрано 11 членів УГС, сотні стали депутатами місцевих рад.

А 1990 року УГС було перетворено на першу в сучасній Україні незалежну партію – Українську Республіканську.

УГС як окрема організація існувала всього два роки. Але її вплив на суспільну активізацію громадян, зростання і радикалізацію всього національно-демократичного руху кінця 80-их важко переоцінити. Саме з неї постала більшість нинішніх громадських організацій і партій національно-демократичного спрямування.

Минулого року в Україні відзначали 70-ліття з дня народження Чорновола, який народився 24 грудня 1937 року.

Чорновіл - відомий учасник дисидентського руху, журналіст. Він був членом Української Гельсінської Спілки, одним із засновників і лідерів Народного руху України – політичної сили, яка на час становлення Незалежності була альтернативою Компартії.

Загинув Чорновіл 25 березня 1999 року в автокатастрофі у Київській області.

Перший постріл української революції

До 20-річчя створення УГС

Олесь ШЕВЧЕНКО, голова Київської філії УГС

Історію Української Гельсінської Спілки слід починати з УКК у Києві, створеного в серпні 1987 р., відновлення видання «Українського вісника» у Львові улітку 1987 р. та