Весна 1987-го. Повернулися з концтаборів і заслань українські політв’язні. Вони організовують перше незалежне від влади громадське об’єднання, дають йому культурологічну назву, але діяльність його від самого початку має політичний характер. Це публічні громадські вечори «Білі плями в українській історії», тема Голодомору в Україні 1932-1933 років, пікетування Київського військово-морського політичного училища з вимогою звільнити територію Києво-Могилянської академії, альтернативне відзначення 1000-ліття Хрещення України-Руси, перший громадський вечір пам’яті Василя Стуса, перша в Радянській Україні несанкціонована демонстрація на другу річницю Чорнобильської трагедії. УКК став тими дріжджами, на яких зростала ідея створення першої опозиційної політичної організації.

Коли говорити про звільнених українських дисидентів-антирадянщиків, то це були люди з потроєною енергією, з потроєним досвідом, винахідливі, ініціативні, безстрашні, не обтяжені турботою про матеріальний комфорт. –

Це – людина високої одухотвореності й енциклопедичних знань, письменник і філософ, один із залізних стовпів, які тримали і тримають українське небо, Євген Сверстюк; –

суперамбіційний лідер фантастичного темпу життєдіяльності В’ячеслав Чорновіл;–

журналіст із глибоким знанням історії, приклад точності, працьовитості і обов’язковості Віталій (Ничипорович) Шевченко; –

одвічний романтик підпільної боротьби Анатолій Лупиніс;–

категорична й неприступна для органів окупаційного режиму Ольга Гейко-Матусевич;–

насмішкуватий в усьому, крім своєї родини, Сергій Набока;–

його колега по судовій справі Леонід Мілявський – єврей, який виступив з першою публічною доповіддю про злочинний голодомор в Україні; –

їхні відважні подруги-студентки, а після відсидки – милі дружини, Інна Чернявська і Леся Лохвицька; –

шляхетний лемко, вчитель музики і поет Микола Горбаль; –

невтомний і в наш час, людина надзвичайної скромності і кришталевої принциповості, правозахисник Василь Овсієнко; –

нагороджений долею на свій день народження Днем Незалежності України, дитинної душі нерозстріляний Левко Лук’яненко; –

фанатично відданий дослідженню діяльності славної родини Симиренків журналіст Павло Скочок із села Острів, що над Россю;–

незламний січеславець, поет Іван Сокульський; –

безвідмовний виконавець наших перших гасел і транспарантів, колишній молодий повстанець Василь Гурдзан; –

владна «козацька мати» Оксана Мешко, яка доводила каґебістів до шаленства.

Після попередніх таємних обговорень у Києві і Львові тексту та варіантів назви Декларації В’ячеслав Чорновіл нарешті зателефонував до мене з міста Лева і повідомив про грандіозний мітинг перед Львівським університетом імені Івана Франка, на якому була зачитана викінчена ним спільно з Зеновієм Красівським, Михайлом і Богданом Горинями Декларація принципів УГС. При цьому повторив мені свою пропозицію взятися за створення столичної філії УГС. Я до цього внутрішньо й організаційно вже був готовий і тому одразу запросив В’ячеслава приїхати на установчі збори. За тиждень установчі збори Київської філії УГС відбулися на лавах шкільного стадіону на Русанівці. На пропозицію В’ячеслава Чорновола головою Київської філії УГС обрали мене.

Кістяком, що цементував УГС, робив її цілеспрямованою і безстрашною, були ті антирадянщики, які пройшли і витримали каґебістські й табірні тортури, а тепер здійснювали свої плани вперто, але поступово, не відриваючись більше як на крок уперед від дозрівання громадської думки, підтягуючи її все далі й далі та подаючи громаді приклад долання страху.

Вже впродовж року своєї діяльності УГС підготувала ґрунт для виникнення таких нових демократичних громадських організацій, як Товариство української мови імені Тараса Шевченка, «Зелений світ», «Меморіал», Товариство політв’язнів, Народний Рух України за перебудову. Саме під ідейним і кадровим впливом УГС Народний Рух через рік після свого установчого з’їзду радикалізував свою програму, знявши зі власної назви слова «за перебудову» й зазначивши своєю метою відновлення державної незалежності, і це відіграло свою історичну роль під час проведення знаменитого Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

Від липня 1988-го проминуть лише два роки – і вперше обрана на демократичних виборах Верховна Рада Української РСР, до складу якої прийдуть із мажоритарних виборчих округів 11 найактивніших лідерів УГС, ухвалить епохальний документ – «Декларацію про державний суверенітет України», у якій будуть відображені основні програмові принципи УГС – провісниці Української Незалежності.

Червоний кафтан соціалістичного табору тріщав по всіх швах. У Польщі уряд генерала Ярузельського був змушений розпочати Круглий стіл із «Солідарністю», який тривав два місяці – від 6 лютого до 5 квітня. Вибори до парламенту в червні 1989 року принесли комуністам нищівну поразку. Кандидати «Солідарності» здобули 160 місць у Сеймі (майже всі мандати, які могли отримати за квотою 1/3) і 99 місць у стомандатному Сенаті. Такий результат виборів означав у Польщі кінець комунізму. Президентом Польщі став лідер опозиційної «Солідарності» Лєх Валенса.

У Чехословаччині першими ініціативу виявили студенти, влаштувавши 17 листопада 1989 р. масову демонстрацію, яку комуністична влада жорстоко розігнала з допомогою органів державної безпеки. Дисидентські групи скористалися ситуацією і 19 листопада організували «Громадянський форум», який став найпотужнішим і наймасовішим чинником політичного життя країни – чинником здійснення «оксамитної революції». Після перших вільних виборів у червні 1990 року до федерального та обох національних (чеського та словацького) парламентів було прийнято так званий люстраційний закон, що діє й дотепер та забороняє вищим функціонерам колишньої комуністичної партії (від районного секретаря й вище), а також усім офіцерам, агентам та інформаторам колишньої служби державної безпеки обіймати високі посади в державному управлінні, за винятком виборних посад. Президентом було обрано відомого інтелектуала-дисидента, політв’язня Вацлава Гавела.

В Угорщині влітку 1989 року політична еліта, що була при владі, та опозиція також за Круглим столом розпочали переговори щодо демократичних перетворень, результатом яких стала домовленість про запровадження плюралістичного парламенту