принципи, не боячись проявів шовінізму на місцях чи й згори» [71, 32]. «Відкритий лист», на думку А.Камінського, «треба вважати програмним документом не лише самих гельсінців, а й широкої суспільної динаміки, яка була виразником української політики того часу» [16, 316]. 11 березня 1988 р. за підписами М.Гориня, З.Красівського і В.Чорновола було опубліковано „Звернення Української гельсінської групи до української та світової громадськості” про відновлення її діяльності. Його підтримали Л.Лук’яненко,О.Мешко, М.Матусевич, М.Горинь, П.Розумний, Василь і Петро Січки, Й.Зісельс, Я.Лесів, О.Гейко-Матусевич, В.Стрільців, Б.Горинь, П.Скочок, В.Шевченко, С.Сапеляк. Всього – 19 осіб. Головою УГГ оголосили Л. Лук’яненка. Виконавчий комітет складався з трьох секретарів: М.Гориня, В.Чорновола і З.Красівського. Також діяло закордонне представництво УГГ у складі М.Руденка, Н.Світличної, Л.Плюща, Н.Строкатої [40, 53–54].
Навесні 1988 р. група ініціаторів на чолі з В.Чорноволом стала розбудовувати на основі УГГ нову політичну організацію – Українську Гельсінську Спілку. Назва „група”, очевидно, не відповідала амбіціям її лідерів [32]. Головою виконкому став Л.Лук’яненко [25, 281]. У липні 1988 р. було обнародувано Декларацію принципів УГС, автори якої – В.Чорновіл та брати Горині. Вона передбачала: трансформацію СРСР в конфедерацію незалежних держав; конституційне визнання державного статусу української мови; ліквідацію монополії на владу й передачу владних важелів з рук КПРС демократично обраним Радам; відновлення права УРСР на повноцінну дипломатичну діяльність; запровадження республіканського госпрозрахунку, розвиток ринкових відносин; припинення діяльності АЕС в УРСР; перегляд Кримінального Кодексу УРСР й усунення з нього статті 62 (антирадянська діяльність), реабілітацію УАПЦ й УГКЦ [34, 634–640]. УГС першою заявила про необхідність побудови самостійної української держави [6, 42], хоча й зазначала, що на шляху до повної незалежності має бути проміжний перехідний етап – максимально децентралізована федерація рівноправних республік [13]. Партійні структури сприймали УГС різко негативно: „У містах Києві, Львові... окремі особи, особливо з числа раніше судимих за антигромадську діяльність, зондують грунт для створення напівлегальних об’єднань націоналістичної спрямованості...” [43, 53–54], „важливо не применшувати їхню небезпеку” [47, арк.78]. „Львівська правда” стосовно „Декларації принципів” зазначала: „Кидається в очі, що „принципи” здебільшого містять лише декларацію поставлених цілей, без аналізу конкретних способів їх досягнення” [32].
12 січня 1989 р. УГС було видано заяву до річниці Акту Злуки. В її преамбулі відзначалося історичне значення цієї події для української нації. Підкреслювалася й всіляко гіперболізувалася „виключна роль” галичан у натхненні жителів сходу України на національно-визвольну боротьбу, зазначалося, що „проголошений 70 років тому Акт Злуки мусить стати загальнонаціональним святом, а закладені в ньому федеративні основи – основами нашої демократії і суверенності” [64, 6–7].
12 березня 1989 р. УГС організувала мітинг у Львові, де керівництво УРСР було піддано жорсткій критиці за гальмування демократизаційних процесів [24, 819]. Компартійне керівництво стало розцінювати УГС як одне з „найбільш крайніх угруповань”, що використовує участь у виборчій кампанії „як зручний привід для пропаганди антирадянських, націоналістичних ідей і поглядів. Це стосується у першу чергу УГС” [48, арк.47]. Відзначалося, що „важливо своєчасно бачити ці прояви і, не драматизуючи становище, разом з тим не применшувати їхню небезпеку” [47, арк.60].
30 квітня – 1 травня 1989 р. відбулася нарада представників національно-демократичних рухів СРСР. У ній брали участь і представники УГС. У підсумковій заяві наради констатувалося, що держава знаходиться на межі катастрофи, влада прагне насильством зберегти імперію і свідомо уникає демократизації. Відповідальність за це покладалася на КПРС та КПУ. Нарада жорстко виступила проти лінії поведінки влади у Тбілісі 9 квітня 1989 р., за перетворення Криму в автономію кримських татар (хоча етнічну більшість там складали росіяни), підтримала прагнення до незалежності республік, які було включено до складу СРСР внаслідок підписання пакту Молотова – Ріббентропа [65, арк.6–7].
Характеризуючи діяльність УГС, В.Щербицький 4 травня 1989 р. зазначав: „Останнім часом при підбурюванні і матеріальній підтримці з-за кордону помітно активізувалася протиправна діяльність так званої Української Гельсінської Спілки (УГС), ядро якої складають українські націоналісти, що повернулися з місць позбавлення волі (близько 250 осіб). Лідери УГС ведуть лінію на підрив конституційної законності й ладу, створення опозиційних до КПРС структур, розгортання широкого „національного руху” за вихід України з СРСР, реабілітацію оунівщини” [51, арк.22]. Вказувалося, що УГС, діючи за щедрої матеріальної підтримки з-за кордону [45, арк.4–5], намагається надати своїй діяльності „націоналістичної спрямованості”, іде „у розріз з інтернаціоналістською ідеологією”, займає „антиперебудовчі позиції”, є „відверто антирадянською структурою” [52, арк.16, 75], замість проголошеної правозахисної діяльності переймається, перш за все, політичними справами [55, арк.141]. Такі ж характеристики надходили до ЦК КПУ і з обкомів партії [44, 12–13, 20, 36 та ін.]. А секретар Львівського обкому КПУ В.Борисюк вніс пропозицію щодо необхідності заборони діяльності УГС у судовому порядку [44, 105].
Літо 1989 р. позначено зростанням страйкового руху у шахтарському середовищі. Намагання емісарів з УГС політизувати його успіху не мали [46, арк.23]. Наприкінці серпня – на початку вересня 1989 р. УГС було організовано низку мітингів з протестами проти святкування 50-річчя возз’єднання Західної України з УРСР [64, арк.6–7; 66, арк.1], звучали вимоги реабілітації ОУН [53, арк.38, 63].
1 жовтня 1989 р. у Львові відбулося відзначення днів народної творчості (50 тис. осіб). Провідна роль у ньому належала представникам УГС, акція символізувала поневолення Західної України Радянським Союзом [33].
Активну участь УГС взяла у виборчій кампанії. Кандидатами в депутати Верховної Ради УРСР було висунуто Б.Гориня, О.Волоха, М.Голубця, М.Косіва, Л.Лук’яненка, Л.Пирога, В.Чорновола. В середині грудня організацією