3 грудня 1989 р. в Києві відбувся мітинг „Через демократичні вибори – до демократичної держави”. Виступило 36 осіб. „Особливим екстремізмом” вирізнялися виступи представників УНДП і УГС. Більшість виступаючих говорила про те, як слід провести вибори, кого обирати, про необхідність вилучення 6-ї статті Конституції СРСР, велися прямі нападки на партію та її керівників, лунали заклики до захоплення влади [51, арк.174]. Також наголошувалося на агресивному характері передвиборчої діяльності УГС [50, арк.11], підкреслювалося, що УГС відкрито виступає проти КПРС, соціалістичного вибору, за вихід України зі складу СРСР [53, арк.21].

24 грудня 1989 р. в м. Тернополі, поблизу будівель обкому і облвиконкому, проходили несанкціоновані мітинги, організовані за ініціативою НРУ і УГС. В них брало участь близько 2000 осіб, широко використовувалася націоналістична символіка, звучали антипартійні випади. Виступаючі агітували за “незалежну, єдину, соборну Україну” [55, арк.95–96].

17 березня 1990 р. відбулася теоретична конференція УГС, на якій було прийнято рішення про необхідність якнайшвидшого перетворення УГС на політичну партію [14, 121]. Значною подією в організаційній еволюції УГС став установчий з’їзд її наступниці – Української Республіканської Партії (УРП), що відбувся наприкінці квітня 1990 р. У доповіді Л. Лук’яненко наголошував: „...тільки свобода України або смерть звільняє нас від обов’язку” [57, арк.5–5зв.]. Він зауважив, що раніше УГС була „правозахисною організацією”, хоча „і влада, і ми розцінювали як таку, що має політичне значення”. Що ж до діяльності УГС у 1988–1990 роках – то „вона є типово політичною діяльністю”. Суспільна філософія УГС полягає у тому, „що доля окремого громадянина залежить величезною мірою від долі всієї нації. Допомігши окремій людині, що для нас також не зовсім легко, ми не допомагаємо мільйонам скривджених. Поклавши собі боротися проти цілого національного лиха окупації як спробу покращити долю мільйонів скривджених, ми тим самим поклали собі не правозахисну, а політичну мету”. Л.Лук’яненко свідомо гіперболізує значення діяльності УГС: „Фактом свого існування УГС самочинним способом українське партійне тло перетворювала на двопартійне плюралістичне. Це її величезна заслуга в третьому етапі демократизації радянського суспільства. Тепер формується четвертий етап демократизації. Набувають розмаху національно-визвольні рухи поневолених Москвою народів як такі, що виростають з прогресивного історичного розвитку, є його прямим продовженням” [57, арк.6]. Завданням партії проголошено «утворення демократичної, незалежної і самостійної української держави, багатопартійності, надання дійсної свободи слова, дотримання всіх прав і свобод людини» [57, арк.12]. Мета партії – впровадження на Україні Загальної Декларації прав людини, вихід України із складу СРСР [1, арк.69]. За словами Р.Шевчука, завдання УРП „працювати не на перебудову, не на федерацію чи конфедерацію, а на декомунізацію суспільства” [57, арк.23]. Учасниками з'їзду було констатовано, що політичний спектр республіки чітко ділиться на дві частини: про- і антиімперську [57, арк.13–13зв.]. Тактику партії було сформульовано категорично: ніякої співпраці з комуністами [59, арк.23].

У тезах до програми УРП визначено, що метою УРП є „створення незалежної Української соборної держави як неодмінної умови політичного, економічного, культурного відродження, консолідації та самопоступу українського народу, піднесення його добробуту, утвердження демократичного ладу та розвитку громадянського суспільства, виведення України з міжнародної ізоляції і посідання гідного місця серед вільних народів світу” [58, арк.1].

З 495 делегатів кожен другий мав судимість за протиправну діяльність. УРП визнавала як парламентські, так і позапарламентські методи досягнення головної мети – побудови незалежної української держави, включно з бойкотуванням рішень уряду, організації акцій громадської непокори тощо. „За це людям обіцяється в майбутньому загальне благоденство. У той же час економічний розділ програми, за визнанням навіть лідерів партії, є „вкрай слабеньким”. Головне для УРП – „політичні проблеми” [55, арк.142].

Суть ідеології УРП розкриває В.Яворський: „...ідеологічна концепція УРП має створюватися на базі ідей українського націоналізму, зокрема таких визначних теоретиків, як Д. Донцов... Величезна частина українців Наддніпрянщини... взагалі позбавлена навіть елементарного почуття національної гідності. Серед населення процвітає ганебний дух малоросійського підданства” [68, арк.41].

Лідеру УРП було притаманне некритичне, ідеалізаторське ставлення до українського націоналістичного руху часів Великої Вітчизняної війни: “Це був... масовий народний рух. Спрямований... проти колгоспів, проти безправ’я, за вихід України зі складу Радянського Союзу” [1, арк.56зв.]. Він впевнений у тому, що „...в недалекі часи ми зробимо Україну вільною незалежною Республікою” [1, арк.58зв.], наголошував, що на території СРСР неможливо створити ефективну економіку [1, арк.60–60зв.], оскільки „якби навіть нам і вдалося або ж взагалі якому-небудь там адміністративному генію вдалося б створити на якійсь незначній частині радянської території кращі умови життя, то моментально з усіх частин Радянського Союзу хлине потік вільних людей, бо в нас дуже багато таких людей, які, розумієте, дуже легко пересуваються з місця на місце, і вони там ці кращі умови моментально ліквідували б, і все стало знову б на один рівень. Одним словом, у нас єдиний спосіб покращити життя, життєвий рівень на Україні – це вийти із складу Радянського Союзу... неможливо керувати з одного центру всією економікою, всім економічним комплексом Радянського Союзу...” [1, арк.60зв.]. Негайні кроки: закон про пріоритет республіканських законів над союзними, бо „без такого закону ми і далі залишатимемося слухняною маріонеткою в руках московських міністерств і відомств. Нам необхідний далі Закон про економічний суверенітет. Я хочу підкреслити, що Закон про економічний суверенітет не означає розрив економічних зв’язків”. Суверенітет означає, що „саме ВРУ повинна призначати і Прокурора, і Голову КДБ,