якщо такий потрібний буде... Ми повинні вивести суд із підпорядкування Москви, і нам необхідна своя армія, яка захищала б Українську незалежну республіку. Незалежну Україну я бачу як демократичну республіку зі свободою економічної діяльності, зі свободою політичної діяльності, зі свободою культурно-просвітницької діяльності та ін.” [1, арк.61]. Нова конституція має закріпити: повну самостійність України, політичний плюралізм, демократичний державний лад, демократичну виборчу систему, розподіл влади. Не втримався Л.Лук’яненко і від соціальної демагогії: „Самостійна Україна означає більший достаток, а тому і більші можливості у розв’язанні проблем мови, освіти, науки, культури. Самостійна Україна означає свободу віросповідань, право на культурно-національну автономію всіх інших народів, що живуть на Україні” [1, арк.61зв.]. Місію України голова УРП вбачає в”обороні ідеалів європейської цивілізації супроти азійщини” [2, арк.99зв.]. Взаємини України з Росією він неодмінно кваліфікує як період „понад двохсотлітнього рабства” [2, арк.100зв.].
На думку Л.Лук’яненка, Центр поспішає з укладанням нового Союзного договору через те, що „зі скасуванням статті 6 Конституції та деякими актами справжнього розширення демократії збільшується політизація населення, і швидкість змін зростає. Позаяк повернення до диктатури і безправності з неминучістю призвело б до економічної катастрофи і тому неприйнятне, а продовження демократизації сприяє зростанню національної свідомості і веде до розширення національно-визвольних рухів, що мають своїм логічним завершенням вихід з-під влади Москви і створення самостійних держав, то проімперські сили, розуміючи неминучість такого кінця, поспішають перехопити керівництво поневолених народів на півдорозі до їхнього прозріння і зв’язати їх сьогодні такими договорами, які завтра будуть неможливі. Рік тому КПУ дивилася на жовто-блакитний прапор як на небезпечний прояв націоналізму і спрямовувала підлеглі сили на поборювання його. Півроку тому КПУ не припускала, що люди з УГС можуть стати депутатами ВР УРСР і їм доведеться сидіти поруч з ними. Квартал тому існування в СРСР багатопартійної системи виглядалося як вельми проблематична річ. Тепер усе стало реальністю. Вельми скоро такою ж реальністю стане творення незалежних держав на руїнах великої російської імперії. А поки що наш консервативний блок опирається цій ідеї, як опирався досі всякій великій ідеї. Тим часом ідея самостійності України для українського народу була завжди зрозуміла і жадана, і тільки жахливий червоний терор змусив би його змовкнути – та й то не зовсім. Отже, відповідно до історичного розвитку людства попереду, Україні повинна бути надана повна державна незалежність” [2, арк.101]. Формула декларації „має проголошувати не стільки незалежність (якої ще немає), як намір, програму руху до незалежності” [2, 101зв.]. Цим самим опосередковано підтверджувалося, що керівництво УГС/УРП, як дещо раніше НРУ, не мало не те що програми конкретних дій в економіці, а й навіть уявлення про необхідні кроки у цій галузі.
Під час розгляду парламентом питання щодо Декларації про державний суверенітет України, Л.Лук’яненко подав власний варіант документа: „З огляду на те, що український народ з давніх-давен прагне до державної незалежності, справедливо пов’язуючи з нею можливість створення найсприятливіших умов для економічного, суспільно-політичного і духовного розвитку; враховуючи історичну тенденцію до зростання вартості прав людини і кожної нації та прогресивного розширення свободи людини й неминучість національної самостійності; зважаючи на вичерпання російською імперією всіх своїх внутрішніх ідейних і організаційних потенцій і неспроможність вийти з кризи без демонтажу імперських структур; та з огляду на швидке зростання потужності відцентрових національно-визвольних рухів поневолених народів, що все більше сприятиме українському прагненню до самостійності, ВР УРСР відповідно до ст.1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, на підставі ст.72 Конституції СРСР і ст.69 Конституції УРСР постановляє: 1. Українська РСР приступає до виходу зі складу СРСР; 2. Для здійснення швидкого виходу із Союзу РСР ВР, по-перше, ухвалити пакет законів, спрямованих на утвердження суверенітету українського народу на своїй території і, по-друге, зобов’язати РМ УРСР забезпечити всі організаційно-розпорядчі заходи, що необхідні для втілення згаданих законів у життя...” [2, арк.101зв.–102].
12 серпня 1990 р. на засіданні Ради УРП прийнято ухвалу: „Незалежність чи новий Союзний договір”. У ній було визнано нагальною потребою негайну активізацію діяльності УРП та консолідацію зусиль „усіх демократичних сил” на організацію спротиву „союзному договору з Москвою”, бо „новий Союзний договір – це чергова спроба великодержавників-комуністів зберегти в цілості Російську імперію” [67, арк.1].
В одному з часописів УРП знаходимо конкретизацію ставлення до останніх: „...кожен з вісімнадцяти мільйонів комуністів СРСР – хоче він того чи ні – несе особисту відповідальність за злочини всієї партії” і далі: „Комуністична партія не має національності, це партія безбатченків, які за жирний шматок і з рідної матері спідницю знімуть... замість того, щоб посипати свою голову попелом, вони продовжують белькотіти про якесь оновлення” [69, арк.5,6]. Це є яскравим свідченням того, що діяльність УГС/УРП не лише не сприяла, а, навпаки, протидіяла процесу формування і консолідації української політичної нації, висуваючи на перший план національно забарвлені фактори. Прямі ж випади на адресу російського населення України та „зрусифікованих, зденаціоналізованих” українців наскрізь пронизують праці лідера УРП [Див. напр. 25, 272–273; 30, 33 та ін.].
В україномовній зарубіжній пресі подається інформація про фінансову підтримку партій та їх лідерів. Наприклад, у зверненні Проводу ОУН вказується, що з його каси 1989 р. видано на різні потреби, пов’язані з подіями і боротьбою в Україні, коло 400.000 доларів, в тому числі коло 50000 доларів на пряму допомогу окремим діячам і організаціям в Україні. А в «Бюлетені