Ще в найдавніші часи видатні особистості прийшли до висновку, що для досягнення поставленої мети організаційна діяльність має перевагу над індивідуальними зусиллями. Потреба людей творити організації й боротьба за керівництво в організаціях такі ж давні, як саме людство. Характерним прикладом створення, якщо використати сучасну термінологію, "обґєднання громадян за інтересами" можуть бути масонські ложі .

Окремою темою дослідження могла б стати порівняльна характеристика рівня готовності до розпаду імперій української еліти епохи Грушевського й епохи Чорновола. Якщо говорити про першу епоху, то напередодні і в період Першої світової війни масонська діяльність в Україні була не стільки релігійно-етичним і філософським рухом, як своєрідною формою політичної діяльності, "суто політичним явищем" . Прагнення допомогти народу реалізувати його віковічну мрію бути вільним і незалежним привели до масонства Михайла Грушевського (ложа "Правда"), Симона Петлюру (ложа "Велика Україна"), а навіть Павла Скоропадського (ложа "Молода Україна") . На своїх засіданнях українські масони обговорювали питання підготовки революції в Російській імперії, майбутній національно територіальний устрій після її розпаду, склад уряду та ін. Не викликає сумніву твердження, що "Михайло Грушевський та його прибічники вбачали смисл своєї діяльності в масонській організації передусім у виборюванні національної та державної незалежності України" .

Якщо проаналізувати ситуацію в Україні напередодні Лютневої революції 1917 року й ситуацію в Україні напередодні розпаду Радянської імперії, то треба визнати, що ґрунтовність підготовки масонів до крутого повороту подій була набагато вищою, ніж новостворених політичних партій 1988 — 1990 рр. Уже в 1916 році, за рік до запланованого масонами повалення царату, на масонському конвенті в Москві, в якому брала участь делегація від України, було ухвалено "заздалегідь підготуватися як у центрі, так і на місцях до того, щоб після падіння самодержавства керівні пости в органах влади посіли члени масонських лож чи особи, близькі до них і залежні від масонів" . Після повалення монархічного режиму в руках масонів опинилися основні важелі політичної влади — у Тимчасовому уряді і в Центральній Раді масони зайняли ключові посади .

Тоталітарний режим на території колишнього СРСР планомірно і методично винищив і масонські ложі, і політичні партії (крім правлячої), запровадивши нечуваний контроль не тільки за людською діяльністю, але й за людським думанням. Ситуація в СРСР змінилася щойно з початком другої "відлиги", коли до влади прийшов Михайло Горбачов. Висунуті гасла "демократія і гласність" спричинили бродіння в різних царинах життя. Про наболілі питання заговорили самвидавні газети й журнали. Їхня поява покликала до життя велику кількість неформальних обґєднань, як це мало місце в Москві, а невдовзі в Києві та Львові. У тих процесах Олексій Гарань спостеріг певну послідовність: "Спочатку дозована гласність і плюралізм у засобах масової інформації, пізніше — створення політичних клубів і неформальних обґєднань, потім — народних фронтів і, нарешті, — партій. Цей процес розвивався нерівномірно в різних республіках і регіонах СРСР" .

Горбачовська "відлига" й повґязані з нею нові віяння в громадському й політичному житті тісно повґязані з виходом на свободу великої кількості політвґязнів. Закінчивши табірні й тюремні "університети", чимало колишніх аматорів стали професійними політиками. Вони знали, що хочуть, але не всі знали, як досягти поставленої мети.

Серед тих небагатьох, які знали, "що робити" і "як робити", був Вячеслав Чорновіл. Він повернувся в Україну в травні 1985 року — через місяць після приходу до влади М. Горбачова. Людина невтомної енергії не могла відсиджуватися, склавши руки, у той час, коли в Москві та в інших республіках привернули до себе увагу неформальні організації.

Діяльність В. Чорновола у створенні легальної, опозиційної до КПРС політичної організації, яка б сприяла розпаду комуністичної імперії, мала три важливих етапи.

Першим етапом стало відновлення в серпні 1987 р. самвидавчого ж. "Український вісник" із запевненням редколегії, що "Український вісник" — видання в жодному разі не антирадянське й не антикомуністичне (наївно було б думати, що влада повірила тому запевненню — Б.Г.), а тому не друкуватиме матеріалів, які є антирадянськими… або антикомуністичні…" , що "Вісник" не є органом якоїсь організації чи групи, обґєднаної програмною або організаційною єдністю" . "Ставши відкритим виданням", журнал назвав імґя свого незмінного редактора .

У "Відкритому листі до генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова", поміщеному у сьомому випуску "УВ", Чорновіл підняв важливі питання політичного і культурного життя "перебудовного" періоду в Україні, використавши тактику, яку кількома роками раніше застосував Іван Дзюба у листі до першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста. Відмовившись від революційної фразеології, Чорновіл вирішив боротися з системою не лобовою атакою, а зсередини. Задекларованій "ленінській" позиції він протиставив позицію "сталіністів": "І рука Сталіна, — писав Чорновіл, — яка перекреслила ленінську національну політику, організувала моторошний голод на Україні 1933 року, винищила цвіт української інтелігенції…" . Автор листа був переконаний, що використанням саме такої, найбільше небажаної для влади тактики, можна досягти якихось зрушень в політичному, культурному житті України.

Другий етап полягав у відновленні (фактично — новостворенні, оскільки більшість членів УГГ була репресована) правозахисної організації Української Гельсінської Групи (УГГ) і оголошенні "УВ" її органом. Зроблено це було з метою захистити журнал, його редколегію і авторів від можливих репресій. У зверненні "До учасників віденської наради