Першим документом відновленої (новоствореної) УГГ стало датоване 11 березнем 1988 року "Звернення Української Гельсінської Групи до Української та світової громадськості", в якому були зроблені такі важливі акценти:

"Нова суспільна обстановка в СРСР, звільнення значної частини політвґязнів, припинення судових процесів правозахисників дають можливість активізувати діяльність Української Гельсінської групи на батьківщині" . У "Зверненні" перераховано 19 осіб, які дали згоду бути членами УГГ.

Знаючи ставлення до себе репресивних органів, постійні виклики в прокуратуру, погрози і попередження, Чорновіл щоб довести задум до реалізації і уникнути репресій, висунув пропозицію, щоб Групу очолювала людина, яка перебуває далеко від України. Окремі пункти згаданого "Звернення" свідчать про рідкісну винахідливість Чорновола-організатора:

3. У звґязку з виїздом на еміграцію українського письменника Миколи Руденка, що очолював Групу, головою її уважаємо відомого українського правозахисника, члена-засновника Групи, правника Левка Лукґяненка, що перебуває в засланні. (Цей пункт треба було розуміти так: Левкові Лукґяненку нічого не грозить, бо він і так на засланні, активної роботи проводити не може і його вину як голови УГГ довести неможливо).

5. Закордонне Представництво Української Гельсінської Групи (Микола Руденко, Леонід Плющ, Надія Світлична) представляє Групу в міжнародній Гельсінській Федерації, перед урядами, парламентами, громадськими організаціями країн-учасниць Гельсінської угоди, у всіх принципових питаннях свої дії координує з основним складом Гельсінської Групи на Україні (через її Виконавчий Комітет) .

Третій етап повґязаний з активізацією суспільно-політичних процесів які в окремих республіках СРСР набирали нестримного обороту. Коли навесні 1988 р. стало відомо, що в Естонії почалися активні заходи з метою створення Народного фронту, В. Чорновіл наприкінці квітня 1988 року призначив зустріч мені й братові Михайлу у помешканні Атени Пашко. Щоб нас не підслуховували, ми пішли на залізничну колію, що проходила неподалік, і Чорновіл виклав нам свої думки про необхідність створення в Україні впливової організаційної структури. На його думку, УГГ вже не відповідає вимогам часу, завдання тепер інші та й можливості інші. Вислухавши наші міркування, сказав, що називати організацію партією зарано, можуть кваліфікувати її як антирадянську, націоналістичну організацію і вчинити репресії. Запропонував назву "Українська гельсінська спілка", мотивуючи тим, що Спілка — це вже не Група, а організація, фактично партія, але зберігається правозахисний "дах", і це дає можливість створити організацію. Щоб не відстати від балтійських республік (він дуже боявся відставання) — починати нам треба негайно, уже з нинішнього дня.

Пізніше про історію створення УГС Чорновіл розповів так: "Настав 1988 рік. І тоді виникла ідея заснувати партію — саме партійну структуру, партійну організацію. Та оскільки часи були тяжкі й зробити це було складно під такою назвою, то в якусь хвилину прийшла думка: давайте назвем її Гельсінською спілкою, щоб, розумієте, мати захист від тої міжнародної Гельсінської організації. Ми з самого початку були політичною опозиційною структурою".

На згаданій зустрічі Чорновіл запропонував, щоб кожний з нас трьох написав тези програмного документа, а він зведе матеріал докупи, надасть цілісності, що й було нами зроблено. Коли програмні документи — вони отримали назви — "Декларація принципів" і "Статутні принципи" були підготовлені для остаточного узгодження, то до деяких пунктів були зауваження, уточнення, а з приводу окремих — суперечки. Чорновіл захищав позицію, що шлях до незалежності України — це тривалий процес і треба його виборювати поступово, крок за кроком. А крім того, є стратегія і є тактика. Я дотримувався такого ж погляду, був переконаний, що Четвертий універсал Центральної Ради не міг (з багатьох причин) появитися без трьох попередніх.

Програмний документ закінчувався словами: "Декларація принципів УГС, як і доданий Статут УГС вироблені існуючою з 1976 року Українською Гельсінською Групою, яка на цьому складає свої повноваження і входить повним складом до Української Гельсінської Спілки" . Це дуже важливий момент: УГГ із своїми 19 членами не перетворилась у Спілку, як написано в багатьох публікаціях, а ввійшла в Спілку як складова частина, оскільки після згаданої зустрічі почалася активна праця залучення людей до УГС.

Оприлюднення інформації про створення нової організації відбулося на мітингу, що відбувся у Львові 7 липня 1988 р. біля памґятника І. Франкові (зібралося близько 50 тисяч людей). Наші виступи міліціонери й чекісти, переодягнені в цивільне, заглушували улюлюканням через портативні гучномовці. Ми роздали людям заготовлений тираж програмного документа Спілки, датою народження якої стало 7 липня 1988 року.

Фактичним головою УГС (до січня 1989 року — часу приїзду з заслання Левка Лукґяненка) був Чорновіл. Нова організація передбачала структури в усіх областях України. Ще до оприлюднення програми Чорновіл запропонував формувати Львівську обласну організацію УГС Богдану Гориню. Його логіка була приблизно така: найкраще залучати нових членів до УГС може людина, яка має офіційний статус. Мовляв, Богдан Горинь — старший науковий працівник Львівської картинної галереї, його знають, не бояться, має широкий контакт з людьми — йому найлегше буде створити впливову обласну філію. Сподівання Чорновола виправдалися — невдовзі ЛОО УГС стала найчисельнішою, базовою організацією УГС в Україні.

У дослідженнях з новітньої української історії, у довідкових виданнях можна зустріти