"Ми не були від самого початку, так би мовити, спадкоємцями гельсінської групи. Ми були спадкоємцями всього національного руху, що існував до того часу, і спадкоємцями в першу чергу шестидесятників" .

Перелік сформованих в "Декларації принципів" програмних засад свідчить, що УГС, маючи всі ознаки партійної структури, започаткувала в Україні багатопартійну систему, політичний плюралізм.

Розґяснюючи у своєму виступі на Установчому зґїзді Руху, що являє собою, за його словами, "вздовж і впоперек оббрехана монополізованою пропагандою Українська Гельсінська Спілка", Чорновіл сказав:

"Почавши створювати на весні 1988 року таку організацію, ми виходили з того, що однопартійність і відсутність організованої опозиції — це смерть для всякої демократичної перебудови. Тому, не зважаючи на свою правозахисну назву (яку, до речі, ми скоро поміняємо), ми відразу окреслилися як політична організація, яка запропонувала свою програму перебудови українського суспільства, багатьма положеннями альтернативну до політики КПРС, особливо в нашій застійній Україні" .

У статті про УГС, поміщеній в "Довіднику з історії України", на підставі зібраного матеріалу Ю. Зайцев наголошує на тому, що "члени Спілки брали активну участь в демократизації суспільства, створенні та організації діяльності неформальних обґєднань (Т-во української мови ім. Т. Шевченка, Меморіал, Народний рух України, Всеукраїнське товариство репресованих, у формуванні незалежної преси, проведенні мітингів та робітничих страйків, легалізації УГКЦ і і УАПЦ" .

Весною 1989 року програмна теза УГС про доцільність (на перехідному етапі до незалежності) конфедеративного обґєднання України з іншими республіками СРСР була замінена тезою про державну незалежність України. Цю зміну в програмі УГС оприлюднив 10 вересня 1989 р. у своєму виступі на Установчому зґїзді НРУ В. Чорновіл, заявивши, "що одним (єдиним. — Б.Г.) порятунком для всіх нас ми вважаємо повну державну незалежність України, здобуття (її. — Б.Г.) мирними, демократичними, конституційними шляхами" .

Достатньо співставити заяву Чорновола з заявою на тому ж Установчому зґїзді НРУ Дмитра Павличка, який оправдувався, що "Ми не закликаємо до виходу з Радянського Союзу, а до перетворення СРСР в сузірґя вільних держав, обґєднаних справжньою волею націй" або ж з порадою Івана Дзюби від імені Руху заявити, "що майбутню Україну ми бачимо як суверенну — політично, економічно і культурно суверенну — державу, що входитиме на підставі нового Союзного договору в реформований Союз Радянських Соціалістичних Республік" , щоб зробити обґєктивний висновок, що у 1988-1989 рр. саме УГС висунула ті гасла, які невдовзі були перейняті іншими громадськими і політичними організаціями. Не буде перебільшенням, коли сказати, що в ті роки УГС задавала тон і напрямок опозиційним суспільно-політичним процесам в Україні, в тому числі і НРУ, на чолі якого невдовзі став ініціатор створення УГС В. Чорновіл.

УГС надавала великого значення налагодженню контактів в галузі міжнародних відносин, проводила наради представників національно-демократичних рухів народів СРСР. Члени керівництва УГС брали участь у роботі зґїздів, конференцій, організованих національно-демократичними силами Литви, Латвії, Естонії, Грузії. Впродовж 1988-19889 рр. були встановлені тісні контакти з керівниками польського опозиційного обґєднання "Солідарність". Поїздки представників керівного складу УГС в країни Європи та США дали можливість налагодити контакти з демократичними інституціями західних держав.

Керівництво КПУ разом з репресивними органами не помилялися, вбачаючи під захисною назвою УГС політичну структуру, що ставить своєю метою зміну статусу України. Час підтвердив ці здогади: значна частина керівного складу УГС узяла участь у виборах до Верховної Ради УРСР і перемогла в боротьбі за депутатський мандат багатьох комуністичних функціонерів. Члени УГС Верховну Раду УРСР розглядали як політичну арену для боротьби за перетворення колоніального утворення під назвою УРСР в Українську державу. Їм належить значна роль у підготовці і прийнятті важливих документів — Декларації про державний суверенітет України й Акта про незалежність України. Важко передбачити, в якому напрямку пішов би розвиток подій в Україні, якби у Верховній Раді УРСР 1990 — 1994 рр. не було депутатів від УГС і НРУ.

Проте результати були іншими, ніж можна було сподіватися. Трапилася майже тотожна ситуація, як із масонським рухом. "Політичне масонство" спромоглося вирити могилу самодержавству, але коли настала пора продемонструвати свої творчі можливості, воно не здолало фракційної розґєднаності й не консолідувалося, а тому виявило свою безпорадність і зрештою поступилося владою краще організованим і політично далекогляднішим більшовикам" .

Подальший розвиток подій не применшує тої ролі, яку в свій час відіграла УГС. Її діяльність високо оцінив В. Чорновіл:

"…Українська Гельсінська Спілка увійде в історію України й нашої боротьби як славна сторінка. Попри всі недоліки, попри її тупцювання на місці в певний період, вона увійде в українську історію героїчною сторінкою" . Уважаю, що ці слова — найкраще завершення розмови про Вячеслава Чорновола — ініціатора створення УГС і майбутнього лідера НРУ.

ПРИМІТКИ

1) Кравців Б., Оглоблин О. Масонство// ЕУ. Словникова частина. Париж — Нью-Йорк..., 1962. — С. 1487; Аврех А. Масоны и революция // М., 1990; Крижановська О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України