Гендерна політика у дзеркалі преси (моніторинг газет)

Відповідно до нових поглядів на процес розвитку суспільства рівність чоловіків і жінок визначається міжнародними організаціями ключовим елементом людського розвитку, оскільки жінки та чоловіки нероздільно пов'язані одне з одним та суспільством через родинні зв'язки, відносини, ролі та відповідальності. Гендерні ролі та відносини, створені суспільством, постійно змінюються. Це стає помітнішим від покоління до покоління. Змінилися політичні й економічні відносини — міняються гендерні ролі. Проблема участі жінок у процесах розвитку надзвичайно зросла за останні роки. І це не дивно. Адже нині 54 % населення України становлять жінки, рівень їхньої зайнятості в суспільному виробництві — 51 відсоток, майже 90 процентів жінок працездатного віку вчаться або працюють; наша держава посідає одне з провідних місць у Європі за рівнем освіти жінок. І незважаючи на це, доступ жінок до політичної та економічної влади є далеко не пропорційним до їхньої кількості, потреб і суспільного внеску.

Останні вибори в Україні засвідчили, що кількість жінок, обраних до органів влади різних рівнів, зросла майже вдвічі, зокрема, з чотирьох до майже восьми відсотків серед депутатів парламенту. Але так само, як і в більшості країн світу, в українській політиці представлено досить мало жінок, що означає: до справжньої демократії нам ще далеко. Та це й зрозуміло, бо в суспільстві, де поняття людських прав перебувають у стані постійних трансформацій, означення жіночих прав досі не сформовані й потребують чіткості та конкретики.

Тож наше "скособочене" життя залишається певним чином розплатою за відсторонення жінок від прийняття державних рішень й управління справами суспільства, за ігнорування їхніх думок, інтересів, прагнень і творчого потенціалу.

Зрозуміло, що цивілізованим шляхом вирішувати "жіноче питання" в Україні можна лише на ґрунті національних традицій та світового досвіду. Саме на цих підставах нині формується державна політика щодо жінок. Зокрема Національний план дій враховує принципи міжнародних документів — Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Платформи дій Четвертої Всесвітньої конференції щодо становища жінок. Згадані документи стали фундаментом проекту Декларації про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінок і проекту Конвенції щодо поліпшення становища жінок в Україні. З урахуванням надання рівних прав жінкам і чоловікам необхідною умовою розвитку демократії та утвердження справедливості в Україні вжиті заходи для створення Ради Рівних Можливостей (Гендерної ради), одним із завдань якої мають стати питання рівноправ'я жінок і чоловіків на всіх рівнях державного і суспільного життя нашої країни. Таким чином, державна політика України спрямована на повноцінну інтеграцію жінок в усі процеси перетворення супільства.

Як же висвітлює гендерні аспекти сучасна українська преса? Нещодавно проведений нами моніторинг вітчизняних ЗМІ свідчить, що гендерний дисбаланс залишається істотним. Зокрема, триває процес нав'язування і пропаганди традиційних ролей чоловіка і жінки у суспільстві: кар'єра — це для чоловіків, а для жінок — домашнє господарство. Такими є усталені канони, відповідно до яких жінок і чоловіків змальовують у ЗМІ.

Неабияке значення має те, що жінки обіймають незначний відсоток управлінських і керівних посад, вони не впливають істотно на процес прийняття рішень у мас-медійних організаціях. Керівництво ЗМІ часто обмежує жінок-журналісток у виборі тем для своїх виступів, тому вони змушені писати здебільшого про проблеми культури, здоров'я, сім'ї чи працювати з читацькою поштою.

Останнім часом Україна перетворилася в одного з найбільших екпортерів жінок для тяжкої підневільної праці за кордон. Часто вони стають жертвами сексуальної експлуатації, знущання, зневажання їхніх людських прав. Засоби масової інформації — головне джерело, завдяки якому цю проблему варто зробити більш видимою і зрозумілою для суспільства, адже люди, отримуючи інформацію, сприймають її завдяки інтерпретації працівників мас-медіа, уявляють її так, як зображають журналісти. Водночас журналісти як складова частина суспільства часто ставляться до означеного кола питань скептично й упереджено, формуючи, таким чином, скептичне й упереджене ставлення громадськості до проблеми насильства над жінками, що несумісно з поняттям демократичного суспільства.

Деякі позитивні зміни помітні в тлумаченні суспільних проблем, зокрема гендерного паритету, суто жіночими виданнями. На сьогодні в країні існує понад сорок подібних часописів. Але варто зазначити, що більшість із них присвячена лише побутовому відображенню життя, де значна увага звертається на інтимну сферу, світську поведінку, різні плітки тощо. На жаль, мало висвітлюються духовні, моральні, психологічні проблеми, а також сутнісні явища, що стосуються відродження жіночої самосвідомості.

Із сучасних друкованих видань в Україні були проаналізовані газети: "Хрещатик", "Столиця", "Дзеркало тижня" та "День" (номери за тиждень).

Незважаючи на розбіжності в аспекті висвітлення гендерних питань, картина у різних газетах виявилася досить схожою. Кількісний аналіз свідчить, що найчастіше на сторінках періодики з'являються представники чоловічої статі. У середньому кількість згадувань чоловіків в одній газеті перевищує кількість згадувань жінок у 3-4 рази (але відчутний прогрес, бо цей показник у 1997 році, за аналізом громадської організації "Жінки в засобах масової інформації", дорівнював 6).

Загальний образ суспільства створюється за допомогою фотографій; цей інструмент журналістики важливий у процесі реального та достовірного відображення дійсності. Моніторинг виявив, що чоловіки на фотознімках з'являються у 2,5-3,5 разів частіше, ніж жінки (у 1997 році ця цифра дорівнювала 8).

Щоб оцінити, кого частіше обирають як фахівців для коментарів тих чи інших