Реферат
Декларація і сьогодення: політологічний аспект
Мабуть, не викликає сумніву те, що проголошення Декларації про державний суверенітет України стало історичною подією, а справжнє значення історичних подій вдається зрозуміти лише з плином часу. 20 років для історії є незначним відрізком часу, проте достатнім для появи нових поколінь, що мають власну думку та оцінювання з точки зору зробленого, реалізації положень Декларації.
Варто пам'ятати, що Декларація була лише документои про наміри й окреслювала головні обриси майбутньої держави та її Конституції, в процесі побудови яких мали місце нововведення. Наміри ж ці передбачали перетворення тодішньої Української РСР на суверенну, самостійну у вирішення внутрішніх і зовнішніх питань національну державу з наявними ознаками демократії (народовладдя, поділ влади на 3гілки), правової держави (верховенство Конституції та законів), яка визнає загальнолюдські цінності, гарантує права та свободи громадян республіки, захист їхніх інтересів за її межами, дбає про екологічну безпеку, гарантує всім національностям в межах країни право їх вільного національно-культурного розвитку, забезпечує національно-культурне відродження українського народу, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Документ проголосив намір Української РСР в майбутньому стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї., проводить активну миролюбну зовнішню політику задля забезпечення власних національних інтересів.
Багато з цих принципів наявні вже у Конституції України, будучи доповненими та зміненими. Сьогодні Україна постала майже такою як передбачалось у Декларації. Держава позбулась ядерної зброї та статусу, підтвердивши свої миролюбні наміри на зовнішньополітичній арені. Прагнення нейтралітету згодом скориговане на користь набуття повноправного членства в НАТО та Європейському союзі одночасно з забезпеченням добросусідських відносин з Росією та іншими країнами. Життя показало, що з врахуванням геополітичного становища України та процесів євроатлантичної інтеграції, нашій країні варто шукати своє місце у світі, а не йти шляхом набуття найтрального статусу. Не до кінця реалізоване положення про функціонування ураїнської мови в усіх сферах життя, адже вона все ще потребує захисту в Україні, а про її підтримку з боку держави за кордоном не йдеться взагалі. Схожа ситуації і у сфері захисту інтересів громадян України, особливо за кордоном, держава, яка не в змозі відстояти власні національні інтереси, не здатна захистити своїх громадян. Формально Україна й зараз залишається демократичною, правовою державою, проте мають місце непоодинокі випадки порушення прав людини. З незалежністю, предтечею, якої стала Декларація, пов'язували сподівання на краще життя в багатьох аспектах, саме й тому весь український народ консолідовано підтвердив своє прагнення на референдумі. Хто б міг подмати тоді, що напередодні 20-річчя Декларації про державний суверенітет 19-річчя незалежності життя в Україні не досягатиме рівня 1990 року. Тому утвердження державності в повному розумінні цього слова триває й сьогодні і зробити задля цього потрібно ще багато. Але, як висловлювався В.Липинський: "Ніхто нам не збудує державу, якщо ми самі не захочемо її збудуватиі ніхто не зробить з нас націю, якщо ми нацією не хочемо бути…"
