Оперування цим різновидом інформації здійснюється за рахунок специфічного механізму чи здатності людини – інтелекту. Під інтелектом ми розуміємо внутрішнє перетворення відображення ситуації, що веде до досягнення поставленої мети (Соколов Е. Н. [2]).

Вагомий вклад у вивчення соціального інтелекту зробили представники української школи соціальної інформатики. Так, для з’ясування природи і функцій сучасних ЗМК важливе значення має висновок Ю. Канигіна: рівень соціального інтелекту (інтелектуальної діяльності суспільства) визначається не обсягом наявних у розпорядженні суспільства знань (зосереджених у бібліотеках, архівах, патентних фондах, в головах людей і т. д.), а їх ентропією (рівнем розкиданості, наявністю можливостей їх акумуляції) [3]. Отже, вся справа не в наявності знань як таких, а в рівні інформаційних зв’язків – міжособистісної та масовокомунікаційної інтелектуальної взаємодії.

Феномен суспільної ідеї тісно пов’язаний з особливістю того способу самовідтворення новоєвропейської цивілізації, який можна назвати соціально-інноваційним.

Інновація – питомо людський спосіб самовідтворення. Це – властивість інтелекту творити нове. Нове в суспільній свідомості й суспільній дійсності виникає в такий спосіб. Людина вилучає з предметів їх абстрактні характеристики, формує поняття. Ці поняття вже є моделями тлумачення дійсності, оскільки вони, внутрішньо структуровані і взаємообумовлені, складають цілісність внутрішніх і зовнішніх зв’язків.

Керуючись цими моделями – поняттями про дійсність – людина безпосередньо діє: приводить навколишній світ у відповідність з моделями. Це робиться експериментальним шляхом. Пропонована модель накладається на дійсність, результат оцінюється з точки зору відповідності програмним параметрам. Вносяться відповідні корективи, модель застосовується знову. І так – безконечно, поки не буде запропоновано іншу модель або активність перемкнеться на інший об’єкт.

Отже, інновація – це нова модель дійсності (явища, процесу) або ж зміни в попередній моделі, що призвели до появи нової. Продукування нових моделей є основною функцією інтелекту, в тому числі інтелекту соціального.

Сучасне суспільство постійно продукує величезну кількість інновацій, або ж нових ідей. Їхнє оприлюднення, реферування і соціальна адаптація є однією з найважливіших соціальних функцій ЗМК. Детально цей механізм розкрив свого часу А. Моль у праці „Соціодинаміка культури”. [4].

Багатообіцяючим предметом досліджень є ідеї найвищого соціального порядку – ключові для формування суспільної ідентичності, усвідомлення головних цінностей, визначення орієнтирів суспільного розвитку. Важливою особливістю такого роду ідей є те, що вони мають історичну природу: з одного боку, вони виникають і трансформуються впродовж тривалого часу, а з іншого – переважно історичним є їхнє змістове наповнення. Суспільна ідея в цьому розумінні може бути співставлена з формою самоусвідомлення окремої людини: вона виражає найсуттєвіше з того, яким історичний або соціальний індивід був і яким він має намір стати. Відтак з позицій минулого і майбутнього оцінюється його теперішній стан, пріоритети, проблеми, перешкоди у розвитку.

Тому засоби масової комунікації, описуючи поточні події, мимоволі звертаються до цих історичних форм суспільної свідомості для того, щоби винести свій присуд, оцінку або визначити контекст розуміння певної новини. У свою чергу, ці постійні апеляції до ідей з боку мас-медіа неминуче впливають на їх зміст і їх розуміння суспільством. У цій динамічній взаємодії і формується щоразу інакше, але при тому досить цілісне смислове ядро суспільної рефлексії і самопроектування. Адже в більшості випадків йдеться не про пошук найкращого шляху до визначеної мети суспільного розвитку, а про верифікацію самих його цілей, пріоритетів та рушійних сил. Особливо важливою така функція мас-медіа стає сьогодні, в умовах перехідного періоду становлення українського суспільного організму, що супроводжується радикальним соціальним переоблаштуванням у велетенських масштабах, здійснюваним передовсім у сфері суспільної свідомості та соціальної комунікації.

Так зване „інформаційне суспільство” вочевидь вимагає перегляду старих механізмів суспільного самовідтворення. А. Моль зауважує, що форми суспільної свідомості в сучасному медіа-просторі розвиваються відповідно до статистичних, а не системно-концептуальних закономірностей. Тому важливо встановити, які з традиційних важелів соціального впливу зберігають свою чинність, а які поступилися місцем новітнім інформаційним технологіям.

Отже, нашим підсумком має бути розуміння тієї ваги, якої нині набуває функція соціального інформування, а також усвідомлення універсальної ролі соціальної інформації як апріорно оціночної, суб’єктивної, вписаної в комунікативні й управлінські стратегії, а водночас засадничо достовірної і безсторонньої. Відтак можемо визначити роль сучасних мас-медіа як ключових агентів соціального зв’язку та суспільного самоусвідомлення.

Ефективність процесів суспільної самоорганізації найперше залежить від розвиненості інституційної бази соціальної комунікації та інтенсивності соціального смислопородження (суспільної креативності). Від того, як чітко і повно зрозуміє свою поточну потребу суспільство, які шляхи розв’язання йому будуть запропоновані, як вони будуть сформульовані й інтерпретовані в мас-медіа, залежить кінцевий вибір чи, радше, напрям суспільного руху в перспективі.

Виявлення механізмів реалізації цієї соціальної функції ЗМІ є новим і перспективним напрямом, зокрема, й політико-соціальних досліджень.

Література:

1. Пітерс Дж. Д. Слова на вітрі. Історія ідеї комунікації / Пер. з англ. – К.: Видавничий дім „КМ Академія”, 2004. – 302 с.

2. Соколов Е. Н. Искусственный интелект: элементы и структуры // Интеллектуальные процессы и их моделирование. – М. Наука, 1987. – С. 111.

3. Каныгин Ю. М. Основы когнитивного обществознания (Информационная теория социальных систем). – К.: Украинская академия информатики, 1993. – С. 33.

4. Моль А. Социодинамика культуры. – М.: Прогресс. - 1973. - 406 с.