Рис. 1.6. Блок-схема механізму реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економіки

Отже, забезпечення реалізації стратегічного курсу реформ повинно бути пов'язано з соціальне орієнтованою економікою. З одного боку, їй мають бути притаманні плюралізм форм влас-ності та розвинута система ринкових відносин, з іншого — пев-ний ступінь участі держави у забезпеченні ефективності еко-номіки, регулюванні доходів населення та зайнятості, форму-ванні умов, що забезпечують задоволення соціальне значущих потреб усього населення.

Висновки до розділу 1

Система соціального захисту являє собою підсистему національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встанов-лених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оп-тимальні умови життя, задоволення по-треб населення.

Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального за-хисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в нату-ральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах - будинках-інтернатах і вдома).

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціаль-них ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хво-роба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, мігра-ція та ін. Охоплює соціальне забез-печення, соціальне страхування і соці-альну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

населення В УКРАЇНІ

2.1. Еволюція системи соціального захисту у вітчизняній економіці

В історичному минулому соціальний захист немічних, хворих і старих було покладено на найближчу родину. Ті, хто залишився безпомічним поза сім'єю, або ціла сім'я, яка опинилася у скрутному становищі, могли розрахову-вати на допомогу громади. Захист нужденних здійснювався у формі особистої та громадської доброчинності тоді, коли йшлося про ви-живання людини або сім'ї [49, с. 43].

Поява християнства, як нової ідеології суспільства, мала величезний вплив на формування сус-пільної моралі, ставлення до убогих. Адже любов до ближнього є основною засадою християнської моралі [56, с. 95].

Питаннями соціального захисту з розвитком християнства займалися не тільки родина, а також громадські організації - церкви, професійні заклади тощо.

Громадська благодійність була поширена ще за часів Київської Русі. Церква була благодійницькою організацією, за посередницт-вом якої подавалась допомога нужденним з боку глави держави – князя. Перші уроки та перші регламентації були тісно пов'язані з християнським світобаченням потреб і проблем окремої людини. Сирітство, жебрацтво, інвалідність – ось коло проблем, що відобра-жені в перших законодавчих нормах. Уставом князя Володимира його піддані зобов'язані були віддавати десяту частину свого доходу на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень і мандрів-них нужденних. У Заповіті Володимира Мономаха (1053-1125), зок-рема, ідеться: "всього ж паче убогих не забувайте, поскільки вам по силі своїй можливо годуйте". Виходячи з доброчинності з етично-релігійних міркувань, князі були схильні ставити її під опіку церкви і доручати цю справу представникам церковних кіл. Особливою щедрістю вирізнялися ченці Києво-Печерського монастиря. Феодосій Печерський побудував поблизу монастиря спеціальний буди-нок, де утримувались убогі та каліки. У Церковному уставі 996 р. згадується про обов'язок духовенства турбуватися про бідних, при-чому на утримання церков, монастирів, богаділень і мандрівних нужденних було визначено десятину. Цю добу щодо уваги суспільства до справ благодійності та пожертв слід поставити у тисячо-літній історії на перше місце. Відмітною рисою благодійності цього періоду було "сліпе" роздавання милостині; жебраків ні про що не розпитували, бо це заборонялося вченням святих отців. Святий Іоанн Златоуст казав: "Ти не повинен дізнавати в бідних, що вони за люди, тому що приймаєш їх в ім'я Христа" [56, с. 96].

Зрозуміло, що допомога подавалася здебільшого у вигляді життє-во важливих продуктів, тому що грошовий обіг був дуже слабо роз-винений. Але це все ж таки була турбота про населення, що не мали засобів для існування чи не могли їх собі забезпечити. Отже, незважаючи на відсутність "розслідування" нужди прохача, милостиня досягала своєї мети. Голодний не брав будівель-них матеріалів, а погорілець, якщо не був голодний, не просив хліба. Допомога була різноманітною і відповідала справжній нужді.

Повчання митрополита Київського і Галицького Петра Могили (1597-1647): «Повідала нам братія святої лаври Печерської Київської, що до архімандрита Єлисея Плетенецького якось прийшов келар і сказав йому, що много-множество хлібів видається на всяк день. Той же по-дивувався такому спожителю і пішов до келарні подивитися,