Сьогодні комплекс проблем соціального захисту насе-лення України розглядається крізь призму стану суспіль-ства, стану «перехідності», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та відживші. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у по-рівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу.

Суспільство та його правова система не зав-жди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсут-ності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпечен-ням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфе-ри не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гар-монії, адаптації населення, перш за все його вразливих про-шарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій не-працездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, ба-гатодітні сім'ї тощо).

Аналіз існуючої ситуації свідчить, що в умовах перехідної економіки у суспільстві відбуваються два принципових інституціональних процеси [35, с. ]:

Руйнування, демонтаж та дезагрегація старих економіч-них, соціальних і правових інститутів.

Створення, синтез, формування та закріплення нових, раніше невідомих суспільству інститутів: власності, ринкових відносин, демократії, свободи економічного вибору, нової ролі держави тощо.

У контексті основних проблем соціального захисту насе-лення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптува-тися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння роз-витку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і еко-номіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнто-вана політика повинна бути спрямована на зниження реаль-ного рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня доб-робуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу перед-бачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людсько-го розвитку [35, с. 24].

У державних документах подолання бідності в Україні головною її передумовою визначається зростання вироб-ництва.

Незважаючи на те, що останніми роками обсяги промис-лового виробництва постійно зростають, у цілому ситуація залишається складною, розбалансованою, динамічно не-стійкою, вельми чутливою до факторів, що порушують еко-номічну безпеку, соціальне напруженою та економічно слаб-ко прийнятною до світових стандартів. Аналіз свідчить, що здійснені перетворення поки що не стали надійною гарантією якісних зрушень та зростання.

Актуальною залишається проблема економічної підтрим-ки ефективно працюючого національного товаровиробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, її розв'я-зання лежить у площині оптимізації податкового наванта-ження, усунення можливостей для недобросовісної конку-ренції з боку зарубіжних виробників, розширення підтрим-ки експортної діяльності в межах міжнародного правового поля, використання потенціалу міжнародної організаційно-економічної інтеграції.

Існуючі бюджетні проблеми в державі та самі принципи ринкової моделі виключають повернення до практики масш-табних централізованих вкладень капіталу. В цьому зв'язку активізація дій держави в інвестиційній сфері можлива на ос-нові посилення її регулюючого впливу.

У державному регулюванні економіки ринкового типу ве-лике значення мають економічні механізми та важелі впливу і контролю з диференційованим підходом до державного і не-державного (приватного) секторів економіки, сфер розподілу і перерозподілу, обігу і споживання.

Водночас із реформуванням системи оплати праці, кон-цепція якого затверджена Президентом України, необхідно добиватися зниження економічної нерівності шляхом запро-вадження гнучкої податкової політики, раціональних соці-альних трансферів, стимулювання малого і середнього бізнесу, захисту прав малих акціонерів. Оптимізація податкових ставок, зменшення кількості видів податків і зборів з одно-часним розширенням бази оподаткування та упорядкуван-ням встановлених пільг щодо прибуткового податку з гро-мадян для всіх груп платників сприяють пожвавленню ви-робництва, зменшенню навантаження на фінансову систему держави в частині розрахунків із населенням за соціальни-ми програмами, які мають бути адресними. Зрозуміло, що зміцнення доходної бази бюджетів усіх рівнів, а отже побу-дова і створення бази для запровадження активної соціаль-ної політики неможливі на механізмі посилення податково-го навантаження на економіку. В цьому зв'язку потрібне на-гальне прийняття Податкового кодексу України, який до-зволить збільшити доходи населення, стабілізувати вітчизня-не податкове законодавство та адаптувати його до європейсь-кого правового поля.

Першочерговою проблемою у контексті соціального за-хисту населення є проведення повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи накопичувальних індивідуальних пенсій-них рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (другий рівень) та системи недер-жавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме ви-плату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Зараз середній рівень пенсій складає біля 40 відсотків прожиткового мінімуму, а розмір максимальної пенсії в 19 разів перевищує конт-рольну цифру.

Порядок функціонування першого та другого рівнів сис-теми пенсійного забезпечення, а також механізм переходу до обов'язкової накопичувальної системи мають бути визначе-ними у Законі про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Для удосконалення системи і вирішення проблем і зав-дань соціального захисту інвалідів важливим стає прийнят-тя нової редакції Закону