Отже, сучасному світові властиві різнопланові соціальні проблеми і тенденції. Населення стає дедалі більше, особливо в країнах із низьким рівнем розвитку, тим часом як в індустріалізованих країнах спостеріга-ють постаріння населення. Прірва між бідними та багатими країнами поглиблюється, численні політичні й етнічні конфлікти призводять до погіршення соціальної ситуації, появи мігрантів та біженців. Нові про-блеми — пандемія СНІДу, поширення наркотиків, зміни в традиційно-му стилі та способі життя — викликають посилену увагу тих, від кого залежить прийняття політичних рішень у соціальній політиці.

Для всіх названих у цьому розділі та багатьох іще не названих проблем, які стосуються не однієї особи, а багатьох, не існує техніч-них рішень, на те вони й "соціальні", щоб їх розв'язували люди, об'єднані в суспільство [32].

Світові тенденції соціального захисту не зводяться лише до вирішення проблем СНІДу чи подолання бідності і старіння націй. Їх є значно більше.

Зокрема, світові тенденції в покращені рівня освіти і кваліфікації, тим самим покращення рівня життя є дуже актуальні для України. Наприклад, створення європейського єдиного освітнього простору – Болонської системи освіти, що забезпечує полегшення пошуку роботи і працевлаштуванні в майбутньому, вплинуло на напрямок реформи освіти в Україні. Зокрема, це запровадження нової модульної оцінки рівня знань, зміна системи поступання в вищі навчальні заклади, нова система присудження кваліфікаційних рівнів, тощо.

На національні моделі соціального захисту відчутно впливає культура, що панує в суспільстві. Так, П. Елкок (2001) наводить такі приклади впливу культури на соціальну політику:

1) дух підприємництва та давнішня багатокультурність в США не перешкодили розвиткові сильної, централізованої державної політики соціального забезпечення;

2) пов'язана з роботою та ідеєю чоловіка-годувальника німецька соціальна структура не дала змоги розвинутися універсальній системі соціального забезпечення;

3) конфуціанська культура Японії підтримує ідею сильної особистості та важливості ролі сім'ї у соціальному забезпеченні;

4) колоніальні традиції Гонконгу перешкодили розвиткові демократичної моделі соціального забезпечення, де важливу роль відведено державній підтримці.

Отже, на думку цього вченого, при визначенні системи соціального захисту населення в тій чи іншій країні потрібно в основу класифікації закла-дати культурні традиції.

Це підтверджує і досвід України. Адже, за довгі роки існування на теренах України соціального захисту СРСР не вплинули на основні релігійні цінності, що близькі українському народу. Принцип допомоги потребуючим і опіки над людьми похилого віку є яскраво вираженим в системі соціальної політики.

Українська модель соціальноорієнтованої еко-номіки передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціальне гарантованого мінімуму задоволення потреб, який, за образним виразом академіка С. Шаталіна, є «водорозділом між соціальними та економічними потребами».

Інструментом реалізації такої моделі можуть стати адрес-на соціальна політика, активна політика зайнятості. Вказана модель повинна увібрати в себе усе краще, що результативно діє в країнах з ринковою економікою:

1) активний попереджуючий характер соціальної політики;

2) створення соціальних та правових умов для реалізації економічної ініціативи громадян;

3) оптимальний обсяг перерозподілу ВВП через бюджет на кожному етапі розвитку;

4) активна участь приватних і громадських організацій у наданні соціальних послуг і благ соціальне незахищеним категоріям громадян;

5) реалізація ідей соціальної солідарності і субсолідарності;

6) пріоритет соціальне незахищених категорій громадян.

Ціннішим у вказаній моделі соціальне орієнтованої еконо-міки є те, що вона передбачає не лише соціальний захист, а й створення такого організаційно-економічного механізму, який би сприяв зменшенню частини населення, що потребує со-ціальної допомоги.

Запровадження такої моделі повинно передбачати реалі-зацію наступних стратегічних завдань соціальної політики, які можуть вирішуватися на рівні окремого регіону - забезпечення виконання ухвалених державних програм; на регіональному рівні:–

здійснення контролю за структурними зрушеннями в економіці регіону, забезпечення життєдіяльності та підтримки відповідного рівня життя населення;–

створення нормативної бази формування місцевих бюджетів, тощо.

Висновки до розділу 3

Важливою проблемою соціального захисту населення на всіх рівнях державного управління є недосконалість існу-ючої системи соціального страхування, що обумовлена, на-самперед, відсутністю законодавче встановленої прямої за-лежності між страховими внесками та виплатами з них, функціонуванням переважно державної системи соціального страхування. Згідно з Основами законодавства України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” має бути здійснений перерозподіл відповідаль-ності за соціальне забезпечення громадян між державою, роботодавцями та працівниками. В цьому напрямі першочер-говим завданням у сфері соціального страхування є прий-няття нових законів України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, створення сучасної нормативно-правової бази, яка б визначала їх пра-вові, економічні та організаційні засади, та відповідної сис-теми управління соціальним страхуванням.

Найбільш важливою проблемою соціального захисту сім'ї, жінок, дітей і молоді є законодавче забезпечення створення сприятливих умов для розвитку сім'ї, ефектив-ного виконання нею репродуктивної, виховної, економіч-ної, соціальної функцій, дотримання на практиці консти-туційного принципу рівності прав жінки і чоловіка, здійснення цілеспрямованої політики щодо працевлаш-тування молоді, профілактики дитячої та молодіжної зло-чинності, наркоманії, алкоголізму, дитячої безпритуль-ності тощо.

У теперішній період низький рівень соціального захи-сту населення обумовлений відсутністю ефективної сис-теми управління цим складним та багатофакторним яви-щем. Отже, вирішення проблеми удосконалення соціального захисту населення, перш за все, необхідно шукати у площині взаємовідносин між керованими та керуючими структурами. Первинною ланкою визначеної соціальної системи будь-якого порядку є звичайна людина, а мета управління полягає в поліпшенні умов її життя. Але механізм прийняття рішень з соціальних проблем не є достатньо прозорим. При цьому управлінським апаратом не завжди прогнозуються результати тих чи інших заходів та не аналізуються їх соціально-економічні і соціально-психологічні наслідки, незважаючи на наявність підходів та моделей прогнозування соціальних витрат з урахуванням різних сценаріїв розвитку економі-ки. Тому важливою проблемою соціального захисту насе-лення є гармонізація управління всією соціально-еконо-мічною сферою, тобто